Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

нього лягла зморшка. Вся ця пропозиція здавалася йому недосить умотивованою і тому особливо дивувала його.

Кеннеді, певно, відчув його сумнів, бо зараз же пояснив:

— Бачите, пане Гофстраат, ви ж відомий адвокат і, я певен, маєте великий досвід у всіх галузях. Такі люди потрібні урядові, бо ж часто постають проблеми, яких ми не можемо розв'язати без поради і допомоги фахівців. Ось, наприклад, ця огидна афера з брильянтовим демпінгом. Не знаю, чи чули ви вже про неї?

Адвокат заперечив. Справа потроху почала цікавити його, бо йшлося, нарешті, про конкретні речі.

— На нашій брильянтовій біржі цілком несподівано з'явилась непомірно велика кількість катастрофічно дешевих брильянтових напівфабрикатів. Дійшло до того, що «Де Беерс Компані», здається, вже не має змоги тримати ціни на певному рівні. За попередніми підрахунками в разі демпінгу ми зазнаємо неймовірних збитків, бо всі запаси брильянтів на наших великих і малих промислових підприємствах, а також і в торгівлі знеціняться принаймні на п'ятдесят процентів.

Кеннеді зробив паузу, щоб подивитися, як реагуватиме на все це його співрозмовник.

Але адвокат, не роздумуючи довго, сказав:

— Мені не зовсім зрозуміло, звідки взялися ці брильянти. Відколи це брильянти продаються цілими центнерами, як вугільні брикети або картопля?

Кеннеді покашлював, граючи срібним олівцем, якого він вийняв з кишені піджака.

— Я не кажу, що це вже так і є, пане Гофстраат. Але є чимало торговців і компаній, які могли б запропонувати таку кількість брильянтів. Крім тою, у нас вільна торгівля, ми не можемо так просто заборонити продавцеві пропонувати свій крам…

Гофстраат допитливо подивився на молодого чоловіка і, подумавши, сказав:

— Це або «Де Беерс Компані» або ж «Даймонд Байінг Синдикат», бо тільки одна з названих компаній має змогу створити на біржі таку ситуацію. Це навіть мені ясно, хоч я й не дуже розуміюсь на торгівлі брильянтами!

Кеннеді уважно вислухав його і, дивлячись кудись повз адвоката, промовив:

— От бачите, ми ж не схибили, припустивши, що ви — саме та людина, яка нам потрібна! Виявляється, ви розумієтесь на цій справі.

Гофстраат засміявся:

— Облиште-бо, прошу вас! Хто ж у нашій країні не знає, що мало не всю світову торгівлю брильянтами контролюють виключно ці дві компанії!

Кеннеді не піддавався.

— І «Даймонд Байінг Синдикат» тепер, на жаль, не може витримати такої конкуренції. Ми вже вели з ними про це переговори. Ми справді перебуваємо в такому скрутному становищі, що голова йде обертом, пане Гофстраат. Шкода тільки, що від цього може потерпіти вся наша країна, розумієте?

Гофстраат уважно розглядав носки своїх черевиків і розмірковував. Через деякий час він підвів очі і глянув просто в обличчя Кеннеді.

— Не можу собі уявити, чим я можу допомогти вам у цій справі.

Тепер уже Кеннеді виявив зацікавлення до носків своїх черевиків. Не дивлячись на адвоката, він спроквола відповів:

— Ви, можливо, зумієте нам допомогти більше, ніж думаєте.

— Ну, тоді дуже цікаво, як саме, — з іронією сказав Гофстраат.

Кеннеді пояснив:

— Наплив брильянтів негайно припиниться — це нам твердо гарантували, — якщо цим людям буде продано апарат професора Тербовена.

Гофстраат рвучко випростався. Цього він ніяк не чекав. По обличчю видно було, що пропозиція приголомшила його.

«Нарешті, — подумав він, — мені стало ясно, до чого все ведеться».

Кеннеді не спускав з нього очей, тому адвокат знову надав своєму обличчю виразу байдужості.

Заступник статс-секретаря продовжував обережно прощупувати його.

— Ви як колишній друг професора і тепер ще маєте великий вплив на його дружину та сина, ми це знаємо, — підкреслив Кеннеді, — ось тому ви й могли б багато чого зробити в цій справі.

Гофстраат поклав ногу на ногу й допитливо подивився молодому чоловікові в очі.

— Отже, наскільки я зрозумів, ви схвалили б такий продаж?

— Та звичайно ж, пане Гофстраат! Бачте, цей продаж не тільки усунув би загрозу демпінгу, але й збагатив би країну. А ми, уряд, не можемо поставитись до цього байдуже. Адже й ви погоджуєтесь зі мною, правда?

Замість відповіді і відвідувач продовжував допікати чиновника своїми запитаннями:

— Значить, винахід піде за кордон?

Очевидно, все ще чекаючи на відповідь, Кеннеді кивнув. Проте Гофстраат продовжував говорити ніби з самим собою:

— Це якась дивна компанія по торгівлі брильянтами, якщо вона цікавиться апаратом Тербовена! Ви не згодні зі мною? — звернувся він до заступника статс-секретаря де-Хааса.

Той зневажливо махнув рукою.

— Нас це не повинно турбувати, пане Гофстраат. Однаково ми не можемо встановити, хто, власне, ті люди. Та нам до них і байдуже, Головне те, що ми виліземо з цієї халепи!

Кеннеді вийняв срібний портсигар з ароматизованими американськими віргінськими сигаретами і, розкривши його, простягнув адвокатові.

Подякувавши, Гофстраат підмовився.

— Дозвольте мені, будь ласка, запалити свою сигару…

Минуло кілька хвилин; обидва співрозмовники думали кожен про своє. Лише розкуривши сигару і випустивши кілька густих клубів синьою диму, Гофстраат відновив перервану розмову.

— Чи відомо вам взагалі, яку вартість має винахід Тербовена?

Кеннеді знизав плечима.

— Яка б вона велика не була, ці люди, я думаю, сплатять належну ціну.

Адвокат нічого не відповів; стежачи поглядом за щойно випущеним кільцем диму, він сказав:

— До речі, вам мусить бути відомо, що прилад уже не є власністю Тербовена. Він належить одному докторові на прізвище Нево, колишньому асистентові професора.

— Цілком слушно, пане Гофстраат, усе це нам відомо. Я певний того, що пан Нево погодиться на продаж. Була б запропонована відповідна сума! Однак ми знаємо й дещо більше. Продаж винаходу панові Нево відбувся, на жаль, при одному застереженні, а саме: винахід не може бути переданий за кордон. Бачте, це й є вирішальним пунктом у всій справі.

— Гм, і я повинен знайти спосіб, як обійти це юридичне застереження? Правильно я вас зрозумів?

Кеннеді не поспішав з відповіддю.

— Не зовсім так, пане Гофстраат, — сказав він трохи згодом, — обійти застереження, на нашу думку, було б надто рисковано. Довелося б розворушити багато дечого, що вже припало порохом, не кажучи про те, що так ми б завдали багато неприємностей сім'ї Тербовена. Цього ми від вас не вимагаємо, бо знаємо, які дружні стосунки у вас з удовою і сином професора.

— Ви помиляєтесь, пане Кеннеді, вона ще не вдова, — поправив його Гофстраат. — Професор лише пропав безвісти, але чи помер він — ще остаточно не встановлено.

— Так, тут ви маєте рацію. Та невже ви самі ще вірите в повернення цього бідолашного винахідника?

Обличчя Кеннеді виражало безнадійний сумнів.

— Я віритиму доти, доки не буду переконаний в протилежному, а цього ще не сталося, — впевнено і твердо відповів