Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

— Це — небезпечна річ!

А через хвилину він долав:

— До речі, прекрасна промова, пане Гофстраат! — Впевненість поступово поверталася до нього. — Ви, здається, маєте справу з дуже делікатними речами, — сказав він, виразно підморгнувши.

— Ну, як воно було? — спитав Петер, зацікавлено дивлячись на нього.

— Та як вам сказати… Власні думки наче вітром здуло, власна воля цілком вимкнена.

Петер кивнув головою і знову спитав:

— Адже ви сприймали думки папа Гофстраата, як свої власні?

— Так, лише тоді, коли ви мене розбудили, я усвідомив, що це було не моє власне мислення. Сприймаючи думки, я ніби сам був адвокатом, що виголошує промову. — І Нево здивовано похитав головою.

— Це, мабуть, дуже своєрідне відчуття, — сказав Гофстраат, — бо ж ви зовсім не юрист, а відчували, ніби виголошуєте захисну промову.

Нево зніяковів, але хитнув головою на знак згоди. Петер зробив кілька кроків у напрямі до дверей.

— Ходімо знову до тієї кімнати, там затишніше.

— До того ж там немає ваших страхітливих крісел, — додав Нево, його настрій поволі поліпшувався.

Коли вони сіли, Нево почав коментувати зауваження адвоката:

— Мені, звичайно, незнайоме все те, про що ви згадували в своїй промові, пане Гофстраат. А проте я все це відчував не як чуже, бо ж власні думки були цілковито вимкнені.

Гофстраат звернувся до Петера, який з інтересом прислухався до слів Нево.

— А чи можна за допомогою найсильнішої концентрації власної сили волі опиратися такому навіюванню?

— Ні, це зовсім неможливо. Передача йде з такою силою, що людська воля в усіх випадках буде паралізована.

— Цілковита протилежність гіпнозу! — зауважив Нево. — Адже при гіпнозі сильна воля може успішно чинити опір.

— У цьому полягають, на мою думку, великі можливості застосування приладу в майбутньому, — сказав Гофстраат.

Нево запитливо глянув на нього, і Гофстраат пояснив:

— Я маю на увазі застосування його в медицині. Адже так можна робити надзвичайно сильне навіювання. Чи не можна буде таким способом лікувати навіть божевільних, що страждають від нав'язливих ідей?

— Та й справді! А я про це й не подумав!

Усе ще перебуваючи під глибоким враженням від пережитого, Нево подивився на господаря:

— Ви зробили велике відкриття, пане Тербовен! Прийміть мою глибоку пошану!

— Сподіватимемось, що мені пощастить більше, ніж батькові з його винаходом!

— А чого б це вам не пощастило? Бажаю вам найкращого успіху! — Сказавши це, Нево нервово поглянув на свій годинник. — Ого, як уже пізно! Я мушу йти!

Він попрощався. Незабаром після того пішов і Гофстраат. Петер провів його на вулицю.

Повернувшись до кімнати, Тербовен нахилився над кріслом, де щойно сидів Нево. Обережно провів рукою вздовж спинки крісла, почулося клацання металу. Частина спинки беззвучно зсунулася набік, під нею виднілися металеві деталі.

В цей час контури чоловічої постаті наблизилися зовні до вікна. На терасі стояв Гофстраат і заглядав крізь шибки до кімнати. Потім беззвучно і непомітно він зник у тьмяних сутінках осіннього надвечір'я.

20

— Дозвольте відрекомендуватись, пане Гофстраат! Мене звуть Кеннеді, Джон Кеннеді.

Адвокат підвівся з крісла у вестибюлі, де він чекав прийому. Перед ним стояв елегантно одягнений молодий чоловік і ввічливо запрошував його до свого кабінету.

Перш ніж зайти, адвокат на якусь мить завагався. На ньому було темне зимове пальто, в руці — капелюх. Молодий чоловік провів відвідувача у свій зі смаком умебльований кабінет. Тільки тут Гофстраат несміливо запитав:

— Я так і не знаю, чого ви, власне, від мене хочете?

Його зразу же дуже ввічливо перервали:

— Мушу просити пробачення, пане Гофстраат, від свого імені і від імені пана статс-секретаря. На превеликий жаль, його в останній момент викликали на термінову нараду.

Гофстраат вертів у руках свого капелюха.

— Я не знайомий з паном статс-секретарем де-Хаасом, отже, я не знаю…

Усміхнувшись, Кеннеді зробив заперечливий жест рукою, а потім допоміг адвокатові зняти пальто. Нарешті вони сіли за маленький столик, що стояв біля великого вікна, з якого можна було бачити всю Віллемсграхт аж до церкви Милих Жінок, до місця, де починається великий залізний висячий міст. Елегантний молодий чоловік продовжив розмову:

— Пап статс-секретар доручив мені поговорити з вами від його імені про одну справу, просити, так би мовити, вашої поради…

Гофстраат уважно подивився на нього. На обличчі Кеннеді блукала люб'язна посмішка. Вона не зовсім в'язалася з холодним критичним поглядом, яким той крізь скельця окулярів допитливо дивився на адвоката. Тепер молодий чоловік замовк і грайливо ворушив тонкими пальцями рук, очевидно, не знаючи, що йому говорити далі.

Адвокат прийшов йому на допомогу:

— Мені це дуже дивно, бо я справді не можу собі уявити, в якій справі ви могли б потребувати моєї поради. Адже моя практика обмежується…

— О пане Гофстраат, — перебив його Кеннеді, — не применшуйте своїх здібностей і можливостей. Нам добре відомо, що у вас не тільки добра голова, але й…

Адвокат жестом зупинив його.

— Але ж, пане Гофстраат, дайте мені спокійно договорити. Пан статс-секретар до того ж особливо цінує в вас людину, на яку можна цілком звіритися.

Гофстраат здивовано підвів очі. Спантеличений цими лестощами, він розмірковував, що йому можуть тепер запропонувати.

— Ми знаємо, що ви чимало зробили для нашої країни, так би мовити, як патріот, розумієте?

Гофстраата це не зворушило. Не змінюючи виразу обличчя, він заперечливо похитав головою.

— Ні, на жаль, не розумію. Ніяк не можу догадатися, чим я заслужив таку похвалу.

Кеннеді збентежено покашлював, йому, видно, заважало те, що його улесливі слова не справили на адвоката відповідного враження.

— Так от, — продовжував він, — нам рекомендували вас як радника в правових справах.

Допитливий погляд сірих очей ковзнув по обличчю Гофстраата.

— Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: ви, звичайно, й надалі матимете свою приватну практику. І тільки час від часу ми проситимемо вас дати свій висновок у тій чи іншій справі, само собою зрозуміло, за відповідний гонорар.

Молодий чоловік замовк і чекав, спостерігаючи, як вплинуть його слова на адвоката.

Проте адвокат мовчки дивився в вікно. Вдалині височіли два гостроверхі церковні шпилі, по свинцево-сірому небу пливли густі хмари. Звук корабельної сирени прорізав тишу.

Гофстраат знову обернувся до молодого чоловіка, який все ще уважно дивився на нього.

— Ви чекаєте зараз же остаточної відповіді від мене, пане Кеннеді?

— Та що ви, пане Гофстраат, — заперечив той, — я маю доручення тільки викласти вам цю пропозицію і поки що нічого більше. Само собою зрозуміло, ви не можете негайно сказати мені «так» чи «ні». Та цього й не треба.

Гофстраат замислився, на чолі у