Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Нево вимушено посміхнувся і з зацікавленням озирнувся навколо.

Щодо Гофстраата, то він у цій кімнаті бував і раніше. Йому були знайомі і широка книжкова полиця, що займала цілу стіну, і шафи з скляними дверцятами, і вся інша скромна обстановка. Не чекаючи запрошення, він зразу ж сів у крісло і поклав ногу на ногу. Обличчя його ніби говорило: «Ну, прошу, я готовий».

Петер запросив і Нево сісти; він підсунув до нього крісло й показав на апарат, що стояв на столі в кутку кімнати. Цей прилад зовнішньо нічим не відрізнявся від звичайного магнітофона. Під столом стояло кілька підсилювачів. Установка була, очевидно, готова до роботи, бо тільки Петер натиснув на кнопку, диски з стрічками почали крутитись. У кімнаті запанувала тиша. Доктор Нево з напруженою увагою стежив за рухами Петера.

Перевіривши ще раз прилад, доктор Тербовен повільно обернувся і сказав ніби жартома, хоч очі його дивилися цілком серйозно:

— Те, що ви зараз думаєте, пане Нево, не є більше вашою власністю… Ви…

Нево миттю зірвався з місця, обернувся і почав оглядати крісло, в якому тільки-но сидів. І тут він побачив те, чого, сідаючи, не помітив, а саме: дві металеві пластинки своєрідної форми, симетрично розташовані на старомодній спинці крісла.

Нево навіть не дав Петерові договорити. Він злякано й сердито заторохтів:

— Я не дозволю так жартувати з собою, пане Тербовен. Це ж справжній напад зненацька!

Гофстраат пильно оглянув непомітно вмонтовані в спинку крісла електроди і схвальним тоном промурмотів:

— Нічого не скажеш, дуже добре зроблено!

Цілком спокійно, з посмішкою на обличчі Петер умовляв Нево:

— Але ж прошу, пане Нево! Це ж зовсім безневинна справа! І чого тільки ви так схвилювалися? — Із прихованою іронією продовжував: — Бачте, коли б я хотів вас захопити зненацька, то не попередив би вас заздалегідь. Отже, будь ласка! — Жестом указавши на крісло, він попросив Нево знову сісти в нього на час експерименту.

Проте Нево все ще нервував, його обличчя почервоніло від гніву. Він нерішуче стояв перед кріслом.

— Читання думок можна випробувати лише на власній голові, — заходився вмовляти його і Гофстраат. — Інакше як ви встановите тотожність ваших думок з тим, що зафіксував апарат?

— Та це ж і не боляче, — уже безцеремонно почав кепкувати Петер.

— Ні в якому разі!

Голос Нево прозвучав твердо, рішуче, Він сів у інше крісло біля маленького столика посередині кімнати.

— Сідайте-но ви в те крісло! — з викликом звернувся він до Гофстраата.

Обличчя Нево якось дивно змінилося. З червоного воно стало блідим.

Прищуливши очі, він сердито процідив крізь зуби:

— Я принципіально не хочу бути піддослідним кроликом для інших!

Не встиг він ще договорити, як Гофстраат мовчки встав і спокійненько пересів на місце, якого з таким страхом уникав Нево. Він глянув на годинник і звернувся до винахідника апарата:

— На десять хвилин я до ваших послуг. Прошу, можна починати!

Після відмовлення Нево Петер вимкнув прилад. Тепер він ще раз натиснув на кнопку. І знову обидва великі диски з приймальною плівкою почали крутитися.

В цій ситуації Нево почував себе неприємно посоромленим. Непевним поглядом він стежив за рухами Петера. Чути було тільки тихеньке гудіння апаратів. Усі троє почували себе якось незручно й мовчали.

Відсутній погляд Гофстраата зосередився на столі, що стояв посередині кімнати. Його мозок, очевидно, працював з великим напруженням, трохи насуплені брови свідчили про незвичайну внутрішню зосередженість.

Петер стояв біля енцефалографа й уважно спостерігав за Гофстраатом, тримаючи ліву руку на кнопці вимикача.

Нево нервово совався на своєму кріслі туди й сюди. Щосекунди він поглядав на годинник — експеримент тривав уже шість хвилин.

Погляд Нево затримувався то на Гофстрааті, то на Тербовені. Його права рука лежала на столі, нервово постукуючи пальцями, але він був так схвильований, що й не помічав нього.

На підмізинному пальні у нього виблискував золотий перстень дивовижної форми: змія, що кусає сама себе за хвіст; замість очей у гадюки були два блискучі смарагди.

Тривожне постукування вивело Гофстраата з глибокої задуми; він кинув погляд на руку доктора Нево і, наче заворожений, задивився на оригінальний перстень.

В цей момент Петер вимкнув апарат і, знову обернувшись до установки, констатував:

— Десять хвилин минуло!

Гофстраат підвівся й пішов на своє місце.

— Зараз я перемотаю стрічку. А тоді можна продовжити, — сказав Тербовен.

— Завтра мені треба добитися важливого рішення на процесі, — пояснив Гофстраат і плюхнувся в крісло, — тому я на спробу тільки-но виголосив у думці свою захисну промову.

Потім він звернувся до Нево:

— Ну, пане Нево, тепер ви вже, певно, не будете більше пручатися, коли пан Тербовен впромінюватиме вам мою натхненну промову, яку я виголосив у думці.

Нево не міг більше вдавати ображеного.

— Ну, гаразд, — сказав він дещо вимушено, сідаючи в крісло, якого перед тим з таким страхом уникав.

Спалахнула червона сигнальна лампочка.

Прилад був тепер увімкнений так, що сприйняті думки можна було випромінювати на чий-небудь людський мозок.

— Як це робиться? Чи випромінювання відбувається знову ж через ті самі електроди? — поцікавився Гофстраат.

— Так! Нічого не міняється.

Пояснюючи, винахідник говорив далі:

— Власні думки людини непомітно перекриваються думками зі стрічки. Стан подібний до гіпнозу.

— Справді небезпечна річ! Просто спокушає до зловживань! — зауважив Нево.

— Ні, це не так, — заперечив Петер. — Загіпнотизований не дасть використати себе для злочину. Адже наказ гіпнотизера вчинити вбивство не був би виконаний. Те саме й тут.

— Це мене до певної міри заспокоює. — Нево вимушено засміявся. — Ну от, вмикайте, я готовий сприймати.

Петер почав возитися коло вимикачів, червона лампа погасла, замість неї спалахнула зелена. Знову почулося одноманітне гудіння приладів. Нево відкинувся в кріслі і заплющив очі.

Гофстраат мовчав, внутрішнє зосередження під час досліду дуже» виснажило його. Спершись підборіддям на руки, він замислено дивився на Нево, що непорушно сидів у кріслі.

Повільно спливали хвилини. Виток за витком розмотувалася плівка.

На обличчі Нево не здригнувся жоден мускул; він сидів нерухомо, наче уві сні.

Петер з годинником у руках контролював перебіг часу. Нарешті його рука посунулася до вимикача. Почулося легеньке клацання, гудіння завмерло, плівка перестала крутитися.

Петер підійшов до Нево, який усе ще сидів нерухомо з закритими очима, й легенько провів йому рукою по лобі:

— Експеримент закінчено, пане Нево!

Нево розплющив очі. Погляд його зустрівся з поглядом Тербовена, і він поволі повернувся до дійсності. Здивовано оглядаючись навколо, він побачив адвоката і злякано здригнувся.

Тепер Нево напружував усі сили, щоб не виказати свого хвилювання. Нарешті з великими труднощами, голосом,