Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

Він зрозумів це значно пізніше, коли дізнався, що дід шефа імперської безпеки був єврей і грав на скрипці у віденській опереті.

…Перші спроби контактів із Заходом Шелленберг розпочав у 1939 році. Він вів складну гру з двома англійськими розвідниками — з Вестом і Стефенсом.

Налагодивши зв'язок з цими людьми, він хотів не тільки предстати перед ними як керівник антигітлерівської змови генералів, а й полетіти в Лондон, увійти в контакт з вищими чинами англійської розвідки, міністерства закордонних справ і уряду. Офіційно вибудовуючи провокацію проти Великобританії, він усе-таки хотів перевірити можливість серйозних контактів з Даунінг-стріт.

Але напередодні вильоту в Лондон Шелленбергу подзвонив Гіммлер. Зривистим голосом Гіммлер сказав, що на фюрера тільки-но був замах у Мюнхені. Напевне, вважає фюрер, це діло рук англійської розвідки, і тому необхідно англійців, і Беста і Стефенса, викрасти й привезти в Берлін.

Шелленберг улаштував величезний спектакль у Венло, в Голландії. Ризикуючи життям, він викрав Беста й Стефенса. Їх допитували всю ніч, і тому, що стенографіст потім передруковував протоколи допитів англійських розвідників на спеціальній друкарській машинці, де літери були втричі більші за звичайні, Шелленберг зрозумів, що всі ці матеріали негайно передають фюрерові: мін не міг читати дрібний шрифт, він міг читати тільки великі, жирно надруковані літери.

Фюрер вважав, що замах на нього організувала «Чорна капела» його колишнього друга і нинішнього ворога Штрассера-молодшого разом з англійцями Бестом і Стефенсом.

Але в ті дні випадково заарештували теслю Еслера, коли той хотів перейти швейцарський кордон. Під тортурами він признався, що замах на фюрера підготував він сам.

Коли тортури стали нестерпні, Еслер сказав, що до нього пізніше, перед самим замахом, приєдналися ще два чоловіки.

Шелленберг був певен, що ці двоє були з «Чорної капели» Штрассера і ніякого зв'язку з англійцями тут немає.

Гітлер наступного дня виступив у пресі, звинувативши англійців у тому, що вони керують роботою божевільних терористів. Він став втручатися в слідство. Шелленберг, хоч йому це й заважало, нічого вдіяти не міг.

Через три дні, коли слідство ще тільки розгорталося, Гітлер запросив до себе на обід Гесса, Гіммлера, Гейдріха, Бормана, Кейтеля й Шелленберга. Сам він пив неміцний чай, а гостей частував шампанським і шоколадом.

— Гейдріх, — сказав він, — ви повинні застосувати всі нові досягнення медицини й гіпнозу. Ви мусите дізнатися в Еслера, хто з ним був у контакті. Я переконаний, що бомбу приготували за кордоном.

Потім, не чекаючи відповіді Гейдріха, Гітлер повернувся до Шелленберга й спитав:

— Ну, а яке ваше враження про англійців? Ви ж були з ними віч-на-віч на переговорах у Голландії.

Шелленберг відповів:

— Вони битимуться до кінця, мій фюрер. Якщо ми окупуємо Англію, вони переберуться до Канади. А Сталін сміятиметься, дивлячись, як б'ються брати — англосакси й германці.

За столом усі завмерли. Гіммлер, прикипівши до стільця, почав робити Шелленбергу знаки, але той не помітив цього і вів своє.

— Звичайно, нема нічого гіршого за домашню сварку, — замислено, не розсердившись, відповів Гітлер. — Нема нічого гіршого як сварка між своїми, але ж Черчілль заважає мені. Доти, поки вони в Англії не стануть реалістами, я буду, я змушений, я не маю права не воювати з ними.

Коли всі пішли від фюрера, Гейдріх сказав Шелленбергові:

— Ваше щастя, що в Гітлера був добрий настрій, інакше він звинуватив би вас у тому, що ви стали проанглійцем після контактів з Інтеллідженс сервіс. І хоч як мені було б тяжко, але я посадив би вас у камеру; і хоч як мені було б тяжко, я розстріляв би вас, — звісно, за його наказом.

…У тридцять років Шелленберг став шефом політичної розвідки третього рейху.

Коли агентура Гіммлера донесла своєму шефові, що Ріббентроп обдумує план убивства Сталіна, — він хотів поїхати до Сталіна особисто, начебто для переговорів, і вбити його із спеціальної авторучки, — рейхсфюрер перехопив цю ідею, ввійшов з нею перший до Гітлера й наказав Шелленбергові підготувати двох агентів. Один з цих агентів, як він твердив, знав родичів механіка в гаражі Сталіна.

З короткохвильовими приймачами, зробленими у формі коробки цигарок «Казбек», двох агентів закинули через лінію фронту в Росію.

(Фон Штірліц знав, коли ці люди мали вилетіти за лінію фронту. Москву було попереджено, агентів схоплено).

Провали в роботі Шелленберга компенсувалися його вмінням перспективно мислити і чітко аналізувати ситуацію. Саме Шелленберг ще в середині 1944 року сказав Гіммлеру, що найнебезпечнішою для нього постаттю у найближчий рік буде не Герман Герінг, не Геббельс і навіть не Борман…

— Шпеєр, — сказав він. — Шпеєр буде нашим найголовнішим противником. Шпеєр — це внутрішня інформація про індустрію і оборону. Шпеєр — обергрупенфюрер СС. Шпеєр — це міністерство озброєння, це тил і фронт, це насамперед концерн І.— Г, отже, прямий традиційний зв'язок з Америкою. Шпеєр має зв'язок із Шверін фон Крозіком. Це — фінанси. Шверін фон Крозік не дуже-то приховує свою опозицію до практики фюрера. Не до ідеї фюрера, а саме до його практики. Шпеєр — це мовчазна могутність. Та група індустрії, яку тепер створено і яка розробляє плани післявоєнного відродження Німеччини, — це мозок, серце й руки майбутнього. Я знаю, чим тепер зайняті наші промисловці, які об'єдналися навколо Шпеєра. Вони зайняті двома проблемами, як вичавити максимум прибутків і як ці прибутки помістити в західні банки.

Вислухавши ці докази Шелленберга, Гіммлер уперше задумався, що ключ до таємниці, яку ніс у собі Шпеєр, він зможе знайти, заволодівши архівом Бормана, бо коли зв'язки промисловців з нейтралами і з Америкою використав не він, Гіммлер, то, напевне, їх міг використати Борман.

18.2.1945 (11 годин 46 хвилин)

Шелленберг побачив Штірліца в приймальні рейхсфюрера.

— Ви — після генерала, — сказав Штірліцу черговий ад'ютант, пропускаючи до Гіммлера начальника господарчого управління СС генерала Поля. — Я думаю, обергрупенфюрер ненадовго: в нього локальні питання.

— Здрастуйте, Штірліц, — сказав Шелленберг. — Я шукаю вас.

— Добрий день, — відповів Штірліц. — Чого ви так змарніли? Стомилися?

— Помітно?

— Дуже.

— Ходімо до мене, ви потрібні мені зараз.

— Я вчора просив, щоб мене прийняв рейхсфюрер.

— Яке питання?

— Особисте.

— Ви приїдете через годину-півтори, — сказав Шелленберг. — Попросіть перенести прийом, рейхсфюрер буде тут до кінця дня.

— Гаразд, — пробурмотів Штірліц, — тільки, мені здається, це незручно.

— Я забираю фон Штірліца, — сказав черговому ад'ютантові Шелленберг, — перенесіть, будь ласка, прийом на вечір.

— Єсть, бригадефюрер!

Шелленберг узяв Штірліца під руку і, виходячи з кабінету, весело шепнув:

— Який голос, га? Він рапортує, як актор оперети, голосом із живота і очевидним бажанням сподобатись.

— Я завжди жалію ад'ютантів, — сказав Штірліц, — їм повсякчас