Рита Адлер - Між полум’ям і тінню, Рита Адлер

Я стиснула кулаки.
Щось у мені ще пручалось.

— А що ви хочете?

Вона усміхнулась. Тихо. Легко. Лякливо.

— У мене є син. Чистокровний. З місячної крові.І він стане твоїм чоловіком. Щоб дитина не народилась без батька.

Я стояла перед нею.
Місячна відьма.
Велич. Влада. Тиша.
І в мені… тільки сміх.

— Ви серйозно? У світі, де квітки кричать, де мертві цілуються, де дракони горять —
вас турбує, чи в дитини буде “правильний” батько?

Я розреготалась.
Голос — як грім на холодній воді.

— Можна подумати, всі ваші шлюби були з любові. Можна подумати, моя дитина стане меншою, бо народиться з волі, а не з припису.

Вона не зрушила з місця.

Але потім — вдарила.

Не по обличчю.
А по волі.

Хапає мене за руку.
Інша — вплутується в моє волосся.
Накручує. Стискає.

— Ти забула, хто ти, — прошипіла вона.— Ти — з клану Місяця. І ти зганьбила нас, зв’язавшись з лисом. Зі звіром. З вигнанцем. З нижчим.

Я відчула біль. Не від пальців.
Від зради мови, якою я колись клялась.

Я зустріла її погляд.
І усміхнулась знову.

— Я нічого не забула. Я пам’ятаю, як у дитинстві мені казали, що відьми не мають серця. А я — маю. І він — горить. І я обираю бути із ним. Ви хочете повернути мене до клану? Спробуйте. Але я скажу вам одне.

Я схилилась ближче до її вуха.
Шепочу:

— Ваша “ганьба” — це моя свобода.

Відьма підняла руку.
Її очі — вкриті туманом закляття.
Мова — древня, різка, сріблом стікала з губ.

— Іменем клану Місяця. Іменем Праматері. Я ставлю Тавро.

Мені запекло.
На шкірі — вогонь.
Знак — живий.
Він прожогом утілював вину, яку я не приймала.

Я кричала — не від болю. Від люті.

— Я — НЕ ВАША!

Магія завихрилась навколо мене.
Я схопила руку відьми.
І з усіх сил — відірвалася.

І щось вийшло з її долоні.

Світло. Холодне. Повне фаз.
Сила Місяця.

— Ти не можеш… — встигла прошепотіти вона.— Це — кров’ю… народжене…

— Я її — ВКРАЛА.

Я вирвалася.
І побігла.

Ліс — ожив.
Гілки тріщали.
Коріння кричало.
І позаду здіймалась буря.
Магічна. Дика. Сліпа.

А в мені —
в серці
в руках
в ногах
була сила.

Срібло текло венами.
Тавро — змінилось.
Не клеймо. А печать вибору.

Я бігла.
І вже не тікала.
Я несла.
Місяць.
І себе.
І дитину.