Уляся Смольська - Цнотливе кохання, Уляся Смольська

Коли все закінчується, я відходжу на крок, поправляючи сорочку. Її дихання ще важке, але я не звертаю на це уваги.

— Тобі краще повернутися до гостей, — кажу рівним голосом, навіть не дивлячись на неї.

— А ти? — Єлизавета зводить брови, на її вустах блукає легка усмішка. — Не хочеш залишитися ще на кілька хвилин?

— Ні, — відповідаю коротко.

Вона знизує плечима, ще раз проводячи пальцем по моєму підборідді, і зникає у темряві.

Я залишаюся сам. У грудях усе ще палає вогонь, але не через інтим з Єлизаветою.

Мої думки знову повертаються до Анастасії.

Чорт забирай… Її тремтячі губи, її затуманений погляд під час нашого поцілунку — усе це впивається в мою пам’ять, залишаючи невидимий слід в підсвідомості.

Ніякий інший дотик не зможе цього стерти.