Кетрін Сі - На смак, як кохання , Кетрін Сі

Я йшла поруч із Олівером, слухаючи, як під ногами тихо хлюпає мокра бруківка. Повітря після дощу було свіже, і я глибоко вдихнула, сподіваючись, що це якось прояснить мої думки. Але ні. В голові крутився його голос: "Для мене ти більше, ніж друг."

Якби мені хтось сказав, що цей самовпевнений кухар одного дня говоритиме таке мені, я б розсміялася й покрутила пальцем біля скроні. Але ось він сказав це, і тепер я не знала, що з цим робити.

Я точно маю розповісти про це Кірі. Вона ж мене з'їсть за це. Буде сміятися, жартувати, казати щось на кшталт: "О, то ти тепер одна з тих дівчат, які не витримують перед харизматичними шеф-кухарями? Чудово, Стейсі, я чекала цього моменту!"

Я скривилася, уявляючи її голос, але все одно дістала телефон і стисла його в руці. Так, Кіра буде сміятися. Але мені зараз потрібна її порада.

Бо якщо навіть я сама не можу розібратися у власних думках, то хто, як не вона, допоможе мені розставити все на місця?

Ліфт повільно підіймався, заповнюючи тишу м'яким дзижчанням. Ми стояли поруч, і я відчувала кожен сантиметр відстані між нами — чи, радше, її відсутність. У голові все ще крутилися слова, які Олівер сказав у кав’ярні, а телефон у моїй руці здавався важчим, ніж зазвичай.

Двері ліфта дзенькнули, сповіщаючи, що ми на місці. Я зробила крок уперед, вже піднявши руку, щоб натиснути кнопку виходу, коли він раптом заговорив:

— Якщо я запрошу тебе на побачення, ти погодишся?

Я застигла на піврусі. Повернулася до нього і зіткнулася з його поглядом — спокійним, але з тією самою небезпечною іскоркою.

— Що? — моє серце зробило кульбіт.

— Думаю, це буде справедливо. Якщо я вже залицяюся до тебе, то маю почати правильно, — він усміхнувся, але в очах було щось справжнє, без звичної гри.

Я відкрила рот, щоб щось відповісти, але ліфт дзенькнув знову, нагадуючи, що двері ось-ось зачиняться.

— Подумай про це, — додав Олівер, перш ніж я встигла щось сказати, і, ніби нічого не сталося, спокійно вийшов у коридор.

Я залишилася стояти в ліфті, поки двері не почали закриватися. Лише в останню секунду я рвонула вперед і вийшла, відчуваючи, як всередині щось змінилося.

Так просто проігнорувати це точно не вийде.