Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

-Якось не віриться мені, Костю. - промовив Михайло. 

-А що я вам ще можу сказати? Я ж прямо сказав, що мені Кіра не подобається. 

-Так чому ти так напружився, Костю? - запитав Марк.  

-Я спокійний.  

Він брехав. Зелені очі тікали від погляду друзів, а в середині тіла палало нестримне бажання закінчити цю розмову піднятим тоном. 

-Костян, якщо тобі подобається Кіра, то ти повинен за неї боротися, - ближче нахилившись до друга напівшепотом заговорив Іван. — А якщо у неї є хлопець? 

-У неї нікого нема, - Аня нахилилася через весь стіл до Івана, аби втрутитися в розмову. 

-Ось бачиш, Костю, йди спробуй, - сказав Михайло.  

-Так, Костянчік, давай, підіть з Кірою, поговоріть. 

 Костя думав, слухаючи постійні рекомендації його друзів. Він боявся, адже одне діло написати це в повідомленні, а інше говорити з нею напряму, дивлячись у її очі. Та зрештою, Костя хіба  не чоловік? Він повинен взяти волю в кулак, піти й розповісти все Кірі прямо в лице.  

 У той час стіл бурхливо обговорював інших однокласників. Компанія поділилася на незначні групки, де кожна було промити кісточки комусь з знайомого усім пулу осіб. 

 Кіра краєм вуха почула своє ім’я, й повернулася у бік хлопців. Вони там щось жваво обговорювали, допоки Костя не нахилився  через увесь  стіл у сторону, де сиділа дівчина: 

-Кіро, вийдемо на кілька хвилин? - нервово  запропонував Костя.  

Вона поглянула на нього, і не замислюючись погодилася вийти. У голові вже звучали варіанти такого таїнства. “Ах, невже знову?”. 

 Вони вийшли на кам’яні сходи, що вели до зали. Кіра випередила його крок, а коли той зупинився, то залишилася на тому ж місті. Вона була вище, в усіх розуміннях цього слова.  

 Хлопець помітив як Кіра  нервує: крутить туди-сюди ногу, намагається відвести від нього погляд. Її голова поверталася в різні сторони.  

Миттєву тишу порушило ричання мотору на дорозі.  

-Слухай.., - тяжко почав Костя, спочатку поглянувши в її обличчя, а згодом на ноги.- Я знаю, що… що ти зараз сама. І, можливо, ти знаєш, що ти мені не байдужа. - Він прочистив горло. - Тому, якщо тобі треба буде підтримка, то знай, що у тебе є завжди я. 

Вона зрештою повернула погляд на нього. 

-Я почула тебе, Костю. Ти справді хороший хлопець, і класний друг. Зараз мені не потрібна чиясь допомога. Я справляюся сама. 

-Добре-добре, я підтримую будь-яке твоє рішення. Зрештою, ми друзі. 

-Так... 

Хлопцеві здалося, наче остання репліка містила у собі більше ніж звичайне погодження. То було холодне, розчароване, позбавлене будь-якого шансу “Так”. 

  Вони увійшли в залу. Дівчата бігом кинулися до Кіри. Хлопці ж розвернули Костю на півдорозі до столу і пішли на двір покурити,  а заодно розпитати про розмову з Кірою: 

-Костян, ти оце не страждай. Вона вже який раз з бурсаком зустрічається. Це вже все, вона не повернеться до тебе, - сказав Іван, видихаючи дим. 

-Справді? Я це знаю. Повірте, я всім серцем я... Я хочу позбутися її, але як тільки вона перестає мені подобатися, то в мене одразу прокидається кохання до неї.  

Хлопці подивилися на Костю очима лікаря, що бачить перед собою безнадійно хворого. 

-Та перестань про неї думати. Ось і все,-  порушив тишу Марк, викидаючи  окурок у смітник. 

Костя задивився на камінчик, що лежав на дорозі: 

-Намагатимуся, хлопці, намагатимуся...