Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

Розділ восьмий 

 

Розділ восьмий 

 

“Ти стояла в горі й дивилася на мене такими очима, наче була сама винна у цьому. Я відчув небайдужість, яка поєднувалася з відразою. Але зараз, коли я вряди-годи знаходжуся поруч то бачу... бачу погляд любові. Але не тієї, яку б хотілося, а дружньої. Наші з тобою фото, де ми разом... Наче доля склеює нас. Але то, скоріше, вигадує мій розум. Я в очах веселий друг, який не має мужності. Він не виглядає на того справжнього чоловіка, що готовий побити обличчя за свою кохану. Та я радий, що хоч спілкуюся з тобою. Сподіваюся, коли сплине час, я зможу згадувати ці фрази зі сміхом, а не душевним болем.” 

 

ЖОВТЕНЬ 

 

Осінь панувала надворі. Попри те, що вже жовтень, сонце бавило ще людей теплотою, яка гріла їхні обличчя. Жовті листочки шаруділи від малесенького подуву вітру, який ставав для них смертельним.  

Костя мимохідь згадував свою поїздку до хрещеної: Шварцвальдські гори, Стразбурський прогулянки та круасани,  та солоні брецелі - все це залишилося у теплих літніх променях. Бабине літо не в змозі прогнати холод, що оселився у його серці. 

   Нещодавно Анна запропонувала Кості стати кращим другом для Кіри. Попри зацікавленість, він навідріз відмовлявся від цього, вважаючи, що не зможе бути близьким товаришем для неї. Але коли Кіра сама запропонувала Костеві бути кращими друзями, то хлопець погодився на таку авантюрну пропозицію. Він думав, що, можливо, бувши спочатку найближчим товаришем, згодом зможуть стати й партнерами.  Так, хлопець все ще тужив за Кірою. 

  Закінчувався перший тиждень місяця, а це означало, що у Каріни Нирової наближалося день народження.  

   Святкування розпочиналося о п’ятнадцятій.  Марк, Іван Муров та Костя вирішили разом прийти на день народження. Каріна разом з Мариною зустріли їх біля першим біля входом до ресторану, який з низу і аж до верху одноповерхової будівлі був обмотаний плющем.  Хлопці привітали іменинницю, і почали чекати інших.  

     Костя нервував. Він вирішив  піти  назустріч кращій подрузі, та спершу зателефонував їй, щоб пересвідчитися в якому зараз вони місці: 

-Алло, Кіро, ти де? 

-Ми разом з Соломією проходимо біля пошти.  

-О це добре! 

-А кого ще немає?  

-Вас і Аліну з Анною. - Хлопець повернув голову в інший бік вулиці. - А хоча ні, вони вже заходять до зали. Давайте швидше.  

Минуло 5 хвилин відколи Костя кинув слухавку, як  Кіра з Соломією прийшли до столу. Всі друзі  були в зборі, а це означало офіційний початок святкування. Щоб це було знаково,  Костя вирішив сказати  нашвидкуруч придуманий в цю ж хвилину тост. Він встав з крісла з піднятою склянкою яблучного соку: 

-Хвилинку уваги! Кх-кх, - Костя заговорив  грузинським акцентом. - Колись давно, на високих-високих Кавказьких горах жив був орел. Був він старим і мудрим, і було у нього одна дочка-орлиця. Погукав батько якось дочку до себе і сказав, аби та летіла на самий Арарат, і знайшла собі там щастя. Вона не хотіла покидати батька, а той їй наперекір відповідає: «Ти, дочко, молода! Тобі нічого сидіти тут з старим мною, втрачати свої сили. Ти знайдеш красеня, заведеш сім‘ю і будеш жити далі». Дочка через сльози погодилася, і попрощалася з батьком. Мораль - не треба витрачати молодість на тягарі минулого. Треба кидати старе, щоб  не втратити свою молодість. Каріно, за тебе дорога!  

    Радісні посмішки у присутніх осяяли кімнату. Гучний дзвін склянок перебивавали тільки нерозбірливі, наповнені від їжі, розмови про різні речі. Зал був наповнений  сміхом і веселощами.  

 Як завжди годиться сучасним підліткам, дівчата вирішили піти сфотографуватися на фоні естетичного плетеного дикого плюща біля входу.   Жертвою, котра мусила зберегти мить в історії фотографій, вирішили обрати  Костю.  

-Так-так, давайте, бігом до мене! Костя, іди сюди! - крикнула Анна, збираючи подруг до купи. 

 Хлопець швидко робив знімки і змінював ракурс кадру. Рапортом хтось запропонував  сфотографувати його з Кірою. Для хлопця спочатку це нічого не значило, але майнула секунда від того моменту, як він, обіймаючи, торкнувся долонею плеча, то відчув як наче заряд пройшовся по тілу. Йому кортіло довго так стояти, але інтерес подруги поглянути на себе в кадрі, порушили момент насолоди близькості з  дівчиною. 

  Коли всі повернулися, то далі продовжували їсти. Розмови періодично переривали ковтки напоїв.  

-Костю, тобі хтось зараз подобається? - запитав  Михайло.  

-Та мені ніхто не подобається.  

-А як же Кіра?  

-Кіра? А вона вже перестала подобатися мені. 

 Костя сказав ці слова, брешучи своїй же совісті. На що сподівалися друзі? Він не стане казати про почуття до дівчини в її присутності, хоч першочергово не хотів, аби з нього  насміхалися інші. Те, що його тричі відшила дівчина, як він думав, для чоловіка було справжньою ганьбою.  

-Справді? - з зацікавленістю втрутилася у розмову Аліна. 

-Ну, не вийшло в мене з Кірою. Я це зрозумів, тому зараз моє серце вільне. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍