Агне Ашкелянець - Виклик, Агне Ашкелянець

Частина дев’ята — Життя чи Смерть?

Джеcсіка зовсім не розраховувала опинитися в полоні. Тим паче, коли вона розговорила Маніяка. Але ж ні, хлопцям було потрібно все зіпсувати! Стояли б осторонь і викликали поліцію! І чому всі вважають, що здатні впоратися з небезпечним злочинцем? Та справа зроблена, і тепер життя Джессіки висіло на волосині.

«Це ти так померти хотіла, га? — лаяла вона себе в думках. — Ти так уявляла свою смерть? Загинути від рук невідомого вбивці, з яким тільки налагодила контакт? Вставай! Підіймайся! Піднімайся і покажи їм усім, хто тут головна! Або ти переможеш, або тебе з’їдять! Обирай!»

— Прибери від Джессіки свої паршиві руки! — закричав Ділан, спопеляючи Маніяка поглядом.

— Поглянь, — почала Джессіка спокійним тоном. — Цей хлопець кохає мене, а я кохаю його. Вбивши мене, ти вчиниш точно так, як я розповідала тобі: я помру з ножем у горлі, а він буде страждати. Памʼятати мене в крові, мій останній погляд, подих. Мої батьки ніколи не знайдуть спокою, адже я — єдина дитина в сім'ї! Опам'ятайся! Знайди в собі сили побороти бажання вбивати. Знайди в собі сили стояти і стій до кінця. Здайся поліції. Так, ти відсидиш багато років, зате не можеш нікого вбити. Після цього ти зрозумієш, що таке справжня свобода. Тебе ніщо не контролюватиме, ти будеш вільним, як океан. Таким просторим та глибоким. Могутнім і великим. Мудрим і вічним.

Прямо зараз ти відчуваєш його? Відчуваєш океан? Як холодні хвилі вдаряються об скали, бо він хвилюється і хвилюється, намагаючись знайти себе. Так само і ти. Заплющ очі. Заплющ на мить очі і уяви себе океаном. Занурся у цю простору синь. Відчуй силу та мудрість. Відчуй вічність. І необмежену нічим свободу. Ти відчуваєш її?

— Так… — прошепотів Маніяк, стоячи з заплющеними очима.

— Чудово. У тобі знову пульсує життя, життя цього океану. Венами течуть його води, в голову вдаряє його піна. Ти відчуваєш, як вітер підхоплює тебе й намагається кидати в усі боки. Але ти вмієш стояти і боротися. Ти кидаєш йому виклик. Ти все ще океан. Ти бачиш те, що бачить він. Ти відчуваєш те, що він відчуває. І ти не згинаєшся перед жодним вітром. А знаєш чому?

— Чому?

— Бо ти вільний. Свобода — величезне відчуття. Ніхто тебе не тримає в своїх лапах, ніхто не вказує. Ти — океан. У тебе немає ні початку, ні кінця. Ти поглинаєш дощ, але ніхто не може поглинути тебе. Ти вічний. Ти бачиш те, що ніхто не бачить. Ти чуєш те, що ніхто не чує. Ти знаєш те, що ніхто не знає. Ти знаєш тих, кого ніхто не знає. І всередині тебе є джерело життя. Під тобою, під океаном б'є життя і енергія. Ти ніколи не відчуваєш втоми. Це джерело дарує тобі незабутні почуття. Ти надаєш життя струменю. Ти випускаєш його в світ у сподіванні, що колись він стане річкою, великою річкою. Такою ж могутньою та непереможною. Тільки твоєю річкою. Навічно. Ти — океан... Ти вільний... Ти відчуваєш необмежений спокій... Усе всередині тебе знайшло свої місця...

Відчувши, що Маніяк у глибокому трансі, Джессіка різко повернулась і нігтями, які ростила чотири місяці, вчепилась у його горло. Маніяк розплющив очі, спробував відштовхнути її руку, та нігті натисли на пульсуючу жилу. Через мить Маніяк упав на асфальт.

— Викликайте поліцію та медичну допомогу! Я притисла сонну артерію, але він скоро опритомніє! — Джессіка відскочила від тіла.

— Оце так! — закліпав очима Бен. — Знаєш, ти говорила таким спокійним голосом, що навіть я уявив себе океаном.

— Ти — калюжа, викликай поліцію! — повернула його до реальності Сара.

— А де цей цуцик? — запитала Джессіка.

— Який? — здивувався Нік.

— Андерсон! Схоже, втік. Ну що ж, далеко піти він не міг.

Джессіка передала свій рюкзак Сарі та кинулась на пошуки.

***

Тим часом хлопець на ім'я Марк Андерсон відчайдушно повз по асфальту, намагаючись знайти притулок. Окрім того, що місцевість була незнайомою, в руках ще й без зупинки вібрував чужий телефон.

Аби відволіктися, Марк прокручував у голові трагічну історію: як він повернеться в Бекстріт і розповість, що відчайдушно боровся з Маніяком, захищаючи Джессіку, але злочинця неможливо було зупинити. Після нерівного боксерського поєдинку Марк майже відключився. Останнім, що побачив, було те, як Маніяк вбиває легендарну, улюблену всіма Джессіку Нарт.

— Ти кудись зібрався? — Джессіка з’явилась прямо перед ним.

— Джессіко? Ти жива?

— А що, милий, хотів позбутись мене?

— Не говори так… я… А як же Маніяк?

— Невже ти думав, що він зможе нашкодити мені? — Джессіка холодно розсміялась. — Та ніколи. Тому що Маніяк — слабак! Як і ти!

— Ти, мабуть, забула, з ким розмовляєш, Джессіко! — гаркнув Марк, різко підводячись.

— Чому ж забула? Пам’ятаю. Це ти забув, з ким розмовляєш, зайко. Після того, що я побачила: як ти ридав у трубку, казав, що боїшся... Хм, погоджуюся, так вчиняють круті дядьки! Ти розумієш, що все скінчено? Всі дізнаються про твоє боягузтво й припинять рахуватись із тобою!

— Ти не залишаєш мені вибору, Джессіко, — сказав хлопець, виймаючи з кишені ніж. Схоже, один з тих, яким невдало кидався Маніяк.

— Прибери цю штуку, Андерсоне. Твоя пісня заспівана. Невдовзі тут буде купа копів.

— Знаєш, Джессіко, ти мене дістала. Коли ти прийшла до мене додому питати про той баскетбольний майданчик, я не міг тебе викинути з голови. Ти, як справжня змія, прокралась у мої думки та випустила свою отруту. Я запропонував майданчик в обмін на час удвох, і ти погодилась. Я уявляв, як нам буде добре: твоє тіло горітиме в моїх обіймах, і я вдихатиму твій запах…

— Ой, у нас прокинулась поетична нотка! — Джессіка театрально запищала. — Шкода, що всім твоїм уявленням не судилося здійснитися. Думаєш, Чаммінг випадково нас побачив? Ти промахнувся. Його запросила я, щоб він звільнив мене від спілкування з тобою. Якби ти знав, який ти мені огидний, Марку Андерсоне!

— Я вже знаю, ти сказала це Маніяку. Але не можу зрозуміти, чому? Чому ти не згодилась провести зі мною ці прокляті вихідні? Чому втекла з побачення?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍