Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

— із раннім зрівнятися може.

Все це у серце добре вклади, щоб тебе ізненацька

Не перестріла ні світла весна, ані сльоти похмурі.

В кузні на лаву не присідай, не шукай, де в теплі б ти

Міг побазікать[168] собі, коли холод завадою в праці:

Хто роботящий — знайде для себе й удома роботу.

Дбай, аби під час лихої зими ти не втрапив у скруту:

Ноги припухлі худими руками обмацувать будеш.

Часто нероба, пусту підживляючи в серці надію,

Геть обіднівши, на негодящі пускається вчинки.

/500/ Мало ж добра в тій надії[169], якою бідак себе тішить,

Сівши десь поміж базік, хоч у рот що вкинуть не має.

Слуг попереджуй своїх, дарма що спека надворі:

«Літо не завше грітиме вас — наладжуйте хижі!»

Місяць Ленáйон[170] — пора, коли часто гине худоба.

Бійся його й морозів, що лютують тоді, як шмагає

Землю Борей, що із Фракії дме, годувальниці коней,

Високо в морі широкому буйні збиваючи хвилі,

Ревом до нього земля й ліси озиваються ревом,

Валить висококронні дуби й розложисті сосни

/510/ Він і схилами гір, де на землю впаде живодайну,

Ліс же — дерев незчисленних стогоном відповідає.

Звірі — й ті тремтять усім тілом, хвоста підібгавши,

Навіть порослі шерстю густою: проймає їх вітер

Наскрізь, аж до кісток, хоча груди їхні — у кудлах.

Пройме й волові шкуру Борей — нема йому стриму.

Й кіз, хоч які патлаті вони, заморозити може,

Кіз, але — не овець: аж надто густа у них вовна.

Старшу людину підтюпцем біг хіба що врятує,

Й дівчині він не страшний, хоча шкіра ніжна у неї:

/520/ Дома вона, у теплі, коло матері перебуває —

Ще ж їй чужі Афродіти діла, золотої богині;

Тіло, неторкане ще, омивши й оливкою потім

Гарно змастивши, лягає до сну вона в дальній кімнаті,

В пору зимову, коли, без вогню, в убогому схові

Ногу безкосте[171] гризе; йому ж бо там сонце не вкаже,

Де б яку можна поживу знайти: воно об ту пору —

Звернене ген, де оселі й міста темношкірого люду;

Еллінам всім воно скупо в ті дні свого світла вділяє.

Все, що у лісі тоді, хай рогате воно хай безроге,

/530/ Тільки зубами подзенькує, схову шукаючи в хащах.

Кожне створіння лиш одного усім серцем жадає:

Десь у ярузі знайти укриття чи у скельній печері.

Люди ж тоді до триногих істот якихось подібні[172]:

Мовби хто спину переламав, голова до землі аж

Звішена; так і бредуть, білий сніг щоб не сік їм у вічі.

Ось який одяг я б радив тобі для захисту тіла:

Плащ м’який одягай і довгий хітон, аж по стопи,

Що по основі рідкій його ткали грубою ниттю.

Добре ним обгорнись, аби не тремтіло й волосся,

/540/ Щоб не стояло воно сторчма по цілому тілі.

В шкуру й ноги взувай, з бика убитого шкуру,

Виклади й шерстю, щоб до ноги пасувало, взуття те.

Шкурки козлят, із першого приросту, тільки-но холод,

Ти позшивай сухожиллям бичачим, щоб міг собі плечі

Вкрити, коли піде дощ; на голову — вовняну шапку,

Гарно пошиту, бери, щоб вуха тобі не намокли.

Ранки холодні й тоді, як Борей влягається; з неба,

Де ще іскряться зірки, спадає корисна для збіжжя

Мла, сприятлива тим, що в полі працюють, щасливі.

/550/ Вдосталь вологи набравшись із рік, одвічно текучих,

Понад землею, вітром підхоплена, — то вона часом

Землю вечірнім кропить дощем, а часом густою

Хмарою ген пролетить під тугим дихáнням Борея.

Впорай роботу заздалегідь — і додому поквапся,

Щоб і тебе той туман не вповив, опадаючи з неба,

Одягу не промочив на тобі й усього твого тіла.

Отже, гляди: найприкріший з усіх — той буряний місяць[173],

Прикрий він для отар, та й людині прикрий не менше.

Паші волам половину потрібно тоді, а людині —

/560/ Більше харчів; довга ніч, однак, помічницею буде.

Отже, обачливим будь, аж поки рік закруглиться,

З ніччю зрівняється день; земля, всього сущого мати,

Зродить ізнову прерізні плоди, годувальниця щедра.

А коли Зевс після сонцестояння зімкне шістдесяту

Днину, тоді, течію Океана лишивши священну,

Випірне й, світло своє на повну являючи силу,

На споночілому небі Арктур[174] заясніє уперше.

Потім, дочка Пандіона, ластівка[175] дзвінкоголоса,

Вісниця світла, з новою весною людей привітає.

/570/ Лози раніш підітни виноградні — так буде краще.

А як слимак-домоносець полізе з землі на дерева,

Щоб утекти від Плеяд, — виноградних лоз не обкопуй.

Час гострити серпи, спозаранку будити прислугу,

Сам не залежуйся, не розглядайсь, де б у затінку сісти, —

Жнивна ж пора, коли од спекоти аж морщиться шкіра.

Рухайсь тоді: рано-вранці ставши, з поля додому

Квапся звезти урожай, щоб було усього тобі доста.

Ранок, повір, — то добра третина всієї роботи;

Ранок — підмога в дорозі твоїй, у праці всілякій;

/580/ Ранок і будить, і кличе людей у дорогу рушати,

Він же й чимало волів під ярмо, орати, підводить.

А коли квітне будяк[176], а на дереві, десь поміж листом,

Сівши, цикада крильцями тре-лящить[177], не вгаває

Посеред літа у розпалі дня й найлютішої спеки, —

Кожна коза — найгладша тоді, вино — найсмачніше,

Найгарячіші жінки, а чоловіки — найслабкіші:

Сіріус геть ізсушив і голову