Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

й до мене прийшов. Та не дам і я анічого

І не відміряю: ділом займись, з умом живи, Персе!

Працю, всілякі труди боги назначили людям,

Щоб із жоною та дробом своїм і з болем у серці

/400/ Ти не ходив жебраком по сусідах; та що їм до тебе?

Два, а чи три рази щось подадуть, а там, надокучиш, —

Підеш з нічим: хоч як би просив їх — не допоможе,

Марно потратиш слова. Краще думай, поки не пізно,

Як оплатити борги й від голоду порятуватись.

Спершу і дім, і жінка потрібні, й віл, щоб орати;

Найманка ще, окрім жінки, щоб за волами ходила.

Все, чим працює рільник, — аби було наготові,

Щоб не ходив позичать: відмовлять — що тоді вдієш?

Часу й пори не проґав, а проґавиш — діло не піде.

/410/ І відкладати не вчись — на завтра, на післязавтра:

Хто працювати ліниться, хто все відкладає, у того

Буде й комора пуста; дбання примножує статки.

Хто зволікає, той з бідами вік змагатися буде.

А коли сонця проміння палке свою міць угамує,

Спеки пітливі минуть і дощами осінніми землю

Зевс усесильний поллє — переміниться тіло людини,

Стане жвавішим воно. Тоді Сіріус[164], що понад нами,

Людом вмирущим, упродовж дня зоріє у небі,

Щоразу більшу ночі частину — собі забирає.

/420/ Лісу, що йде під топір, черв’як не так тоді шкодить;

Дерево сипле свій лист і парості вже не пускає.

Впору тоді виробляти із дерева речі потрібні:

Ступку завбільш три стопи, товкач іще на три лікті,

Вісь на сім стіп: така — найпридатніша, а як на вісім,

То з того кусня й на палицю стане, матимеш з неї —

Ще й до коліс на десять долонь — косяк на три п’яді.

Є деревини кривої чимало; рубай для гряділя,

Де лиш надибаєш, чи на галяві, чи десь у горах:

Саме із дуба гряділь для орання волами найкращий.

/430/ От як Афіни слуга[165] приладнає його до розсохи

Й міцно кілками до дишля приб’є, тоді ти для себе

Зладь не один лиш, а два плуги, щоб були наготові:

З цільного кусня, а ще один — складений: так воно краще.

Бо як зламаєш один — тягти волам даси другий.

Дишель із лавра чи з в’яза роби: черв’як їх не точить.

З дуба — розсоху, із падуба — скріпу. Волів купувати

Дев’ятилітніх раджу тобі, що дійшли уже сили,

Й то чималої, — саме пора ними поле орати:

Битись не стануть на борозні, не ламатимуть плуга,

/440/ От і робота йтиме тобі впродовж дня без перерви.

Сорокалітній міцний чоловік хай за ними ступає,

Хліба чотири шматки, поділені навпіл, споживши,

Пильним хай буде у праці своїй і плуг веде рівно.

За товариством хай не позиркує, весь нехай буде

В ділі. А буде — то краще й юнак ріллі не засіє

Так, щоб удруге не довелось її засівати.

Бо молодому — тільки дружки в голові та на оці.

Крик журавля не проґав, що між хмар у небі щороку

Голос лункий подає — то знак виразний для тебе:

/450/ 3 плугом у поле виходь. Зима вже — не за горами,

З нею — дощі. А хто без вола — зойкне серце у того[166].

Ось коли в стайні своїй треба мати волів криворогих.

Легко-бо мовить: «Позич мені воза й воликів пару» —

Легко й відмовить: «Волики в мене, бач, у роботі».

Інший похвалиться: сам, мовляв, собі воза зладнаю.

Глупий! Не знає, що віз — то сотня частин усіляких!

Ними завчасу слід запастись, щоб були під рукою.

Тільки-но перший сіяти день умирущим заблисне —

Всяк за роботу, слуга чи господар, жваво берися.

/460/ Час для оранки — ори, хай суха земля, хай волога.

З раннього ранку гаруй, щоб нива рясно родила.

Сій навесні, та й літній повтор тебе не обмане.

Поки рілля ще пухка засіяти пар не барися.

Поле під паром од бід вбереже, дітей нагодує.

Зевсові, що під землею, молись і чистій Деметрі,

Щоб урожаєм Деметри засів святий тебе втішив,

Щойно рукою торкнешся чепіг, а пужалном гострим —

Спини волів, які, напинаючи ремінь яремний,

Плуг починають тягти. Позаду, з мотикою, хлопчик,

/470/ Раб, хай клопоти птахам завдає — засипає землею

Зерна, за плугом йдучи. Порядок — ось що найкраще

Для умирущих людей, а найгірше — то непорядок.

Так, у належний час, як похилиться колос налитий,

Тільки б Олімпу владáр сівбі кінець дав щасливий, —

З глеків своїх павутину зметеш тоді і, сподіваюсь,

Радісно буде тобі, що пожитком себе забезпечив.

Ситим зустрінеш весну й турбувати інших не будеш,

Радше хай інші — до тебе звертаються по допомогу.

А коли з обертом сонця засієш землю священну,

/480/ Хильки, в поросі весь, у жменьки братимеш бідний

Свій урожай; зв’язавши сніпки й до кошика склавши,

Йтимеш додому хмурний, і мало хто й гляне на тебе.

Втім, по-різному Зевс помишляє, егідодержець, —

Мислі його розгадать не під силу смертній людині.

А коли пізній зробиш посів, то ліки й на те є:

Лиш перший раз закує, у дубняку десь, зозуля[167],

Втішивши серце смертних людей на землі неозорій,

Зевс на третій день задощить і дощитиме, поки

Врівень не стане з копитом вола, — ні більше, ні менше.

/490/ Ось тоді пізній орач