Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

– Знаю. Але це лише на кілька тижнів. Поки я не повернуся до Окленду. Або до того часу, поки Дан не знайде їй новий будинок.

– Десь я це вже чув. – Ніколасс закотив очі.

— Дан сказав, вона житиме сама в клітці, якщо залишиться в клініці. А тут кішка зможе бігати та грати. І буде мені чудовою компанією.

– У тебе вже є компанія – я. І мій пес, до речі, також. Гадаю, проблема незабаром вирішиться. Принц проковтне кішку одним махом. 

Меліса скрикнула. Вона знала, що Ніколасс жартує, але все ж таки інстинктивно притиснула до себе маленьку чорну грудочку, посміхнувшись, коли кошеня лизнуло її в ніс. 

— Ми не дозволимо великому псові з'їсти тебе, правда, Квіточка? Мамочка наглядить за тобою.

– Тимчасова матуся, – поправив Ніколасс. 

— Тобі буде важко, коли доведеться віддавати її. 

— Я впораюсь. Не переживай. - Меліса знову відпустила кішку. Та помчала на розвідку до холу. 

– Боже, я дивлюся, ти підготувалася. Скільки котячих іграшок ти купила? - Ніколасс глянув на пакет біля столу.

– Декілька. - Меліса відштовхнула його і закрила пакет, щоб він не помітив безліч м'ячиків та мишей. – Вони розвиваючі. 

— Це лише кішка; ти ж не збираєшся за кілька тижнів зробити з неї Ейнштейна. Ти не зможеш дресирувати кішку так само, як собаку. 

— Твій пес, здається, не так вже й добре надресований. 

— О, давай не будемо сперечатися, у кого вихованець краще. Принц просто норовливий. Він знає, на що від нього чекають, просто не хоче це робити. 

— Який господар, такий і його улюбленець.

— А ти, значить, мила, ніжна і ласкава, - підсумував Ніколасс з усмішкою. — Ти навіть поводиться як кішка. Я завжди вважав тебе холодною, упертою самкою, а тепер бачу перед собою маленьку чарівну кицу. Ти навіть муркочеш. Ну, знаєш, той звук, який ти видаєш, коли… 

— Чому б тобі не вирушити писати свою книгу, га? – махнувши рукою у бік дверей, запропонувала Меліса.

 Ніколи вона ще не червоніла стільки, скільки за останній тиждень.

– Мабуть, так я й зроблю, – посміхнувся Ніколасс, підходячи ближче.