Ксю Бадб - Закохана В Диявола, Ксю Бадб

- Ну що ж, я з задоволенням це зроблю, якщо це твоя сексуальна фантазія. - Вона знову закочує очі, але не відсувається.

Вже пізній вечір, тому ми вирішуємо їхати додому. Сьогоднішній день багато чого прояснив. І тепер у мене хоча б є ідея, як діяти далі. Звісно ж, усе, можливо, не так, як я сподівався. Але ж краще мати хоч якийсь план, ніж не мати ніякого. Ми приїжджаємо, і одразу Єлизавета зникає у ванній. Я йду в душ на першому поверсі. Коли повертаюся, вона вже спить у ліжку. Дівчину просто вирубало. Звісно ж, останнім часом відбувається купа всього. Це точно не для неї.

Лягаю поруч, обіймаю її, притискаючи до себе. Я ніколи не думав, що 21-річна біда з рудим волоссям та зростом півтора метра буде так діяти мені на нерви. Хоча, напевно, моє життя без неї було зовсім сірим. Я думав лише про бізнес. Єлизавета з'явилася... Точніше, як вона з'явилася? Коли я втягнув її у своє життя, воно почало забарвлюватися у різні кольори. І найбільше зараз червоного. Точно такого як у неї волосся. 
Проводжу пальцями по пасмах, які лежать на подушці, і на мить замираю, коли жінка починає ворушитися. Не хочу виривати її зі сну. Нехай відпочиває. У мене ще дуже-дуже багато всього. І я не знаю, що нас чекає в майбутньому. Але я вперше задумуюся над тим, що  боюся її втратити, як втратив колись своїх батьків. Я зроблю все, щоб жінка була в безпеці, щоб вона назавжди забула про своє минуле. Її батьки – рідкісні покидьки, що змусили її пережити подібне. Тому зараз я даю собі обіцянку, що буду оберігати цей маленький вогник, підкидаючи в нього дрова, щоб він ніколи не згас.

Притискаю жінку до себе ще ближче, наскільки це взагалі можливо. Вона так смачно пахне. Вона пахне, як дитинство. Дитинство біля багаття. Вона пахне, як літні світанки та найсмачніший солодкий фрукт. Ця жінка пахне, як кохання. Я ніколи не зізнавався нікому у своїх почуттях, але з появою цієї жінки я готовий стати на коліна і кричати на весь світ, що я кохаю її. Хоча я не можу цього зробити, не зараз, не в цій ситуації. Я обов'язково колись зізнаюся їй. Але не тепер, коли вона може бути мішенню у війні. Я засинаю, і вперше вночі мені не сниться нічого, жодного сну.

Зранку я прокидаюся від звуку телефону. Лізі ще досі спить, уткнувшись мені носом у груди. Намагаюся відсунутися так, щоб не розбудити жінку, але мені це не вдається. Коли я все-таки дістаю телефон, вона прокидається і незадоволено дивиться на мене.

- Вибач, янголятко. - цілую її в носа та встаю з ліжка, беручи телефон. Дзвонить мій заступник. А отже, сталася чергова хуйня.

- Так. 
- Пане Сореро, в нас черговий підпал, і цього разу вам залишили листа. - Його голос звучить збентежено, але не налякано. Він пережив зі мною не одну війну. Отже, нічого надзвичайного не сталося. 
- Загиблі,  постраждалі є? 
- Ні. Всіх знову вивели. Але цього разу спалили все вщент. Настільки, що там не залишилося нічого. Навіть пожежники не приїжджали. Начебто, взагалі ніхто не бачив, що горить будівля біля міста.

Ну, цього було варто очікувати. Шательє має зв'язки всюди. І я забув за те, що такі, як він, будуть діяти дуже поступово, але... дуже жорстко. Він любить ігри, і поки що йому вдається мене обіграти.

- Добре, я скоро буду. Ти там чи на офісі?
- На офісі. Чекаю на вас із листом.

Відбиваюся, повертаюся до жінки. Вона дивиться на мене втомленим і сонним поглядом.

- Тобі потрібно їхати? - Підходжу і сідаю на ліжко.   - Так, янголятко, я мушу їхати. У нас черговий підпал.

Вона підповзає до мене та обіймає за шию, шепочучи мені на вухо:
- Я поїду з тобою.

Я дуже цього не хочу, тому намагаюся відмовити Лізі. Але відмовити її - це на рівні фантастики. Тому ми збираємося і їдемо разом. Заспокоююся думкою, що напевно буде краще, коли жінка поруч зі мною, тоді я зможу контролювати її безпеку. Ми приїжджаємо в офіс та заходимо в кабінет.

- Пане Сореро, - мій замісник вітається з Єлизаветою. 
- Це пані Єлизавета. Можеш говорити все при ній.

Він киває та дає мені теки з деякими документами, а зверху лежить лист в чорному конверті. 
- Від кого це? - Він знизує плечима, а потім додає.  - Ми думаємо, що це послання від Шательє. Хоча не впевнені. Нам його залишили на місці згарища. Просто стирчало в одному з дерев.

Що ж, дуже схоже на почерк Шательє. Я відкриваю листа, витягую, і там всього одна фраза.

«Твоя слабкість наступна».

Мене миттєво кидає в жар. Я дивлюсь на Лізі, яка спокійно сидить на дивані, нічого не підозрюючи. В мене стискаються кулаки, і я жмакаю папір, який тримаю в руках.

- Посилити охорону в два рази. Ми переходимо до активних дій. - Заступник киває і виходить з кабінету. Йому потрібен деякий час, щоб зв'язатися зі Службою безпеки.

- Девіде, що сталося? - Жінка дивиться на мене. дуже пильно. Брехати не варіант.

- Він написав, що ти наступна. - Мене розриває, але її обличчя не виказує жодних емоцій.

- Це просто погроза. Він тобою маніпулює. - Я й сам це розумію, але все-таки страх за життя, Лізі, затьмарює мій здоровий глузд.

- Ми повинні щось із цим зробити. Я не хочу, щоб ти була в небезпеці.

Вона підходить до мене та кладе мені руки на плечі, починаючи плавно їх масажувати.

- Девіде, все буде добре. Я зараз із тобою. От що він мені може зробити тут, у тебе, в офісі?

Це я також розумію, що зараз він безсилий. Але все ж, вона залишається без мене. Я не можу бути 24 на 7 з жінкою. Хоча чому не можу? Можу. Я кладу свою руку на її, і жінка цілує мене в голову.

- Все буде добре, пане Сореро. Ми з усім упораємося. - Чомусь її голос звучить, як заспокійливе.

Саме в цей момент заходить заступник і кладе переді мною ще одну теку.

- Пане Сореро, ми готові діяти. Тут усі документи, які ви просили. З чого почнемо?

- З чого ми почнемо? - відкриваю теку та переглядаю. - Пропоную почати з його улюбленого ресторану. Але ми не будемо його палити. Ми зробимо щось набагато гірше.