Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

- Максе, на вулиці сильна гроза! - розпочинає Ілона, вмощуючись  на стільці. - Я не хочу, щоб ви з Юлею поверталися у місто сьогодні. Це може бути небезпечно. 

- Ілона має рацію, - підтримує дружину Влад, і я розумію, що це кінець. Кому-кому, а Владу відмовити Макс не зможе. - Буде краще, якщо ви залишитесь. 

- Добре! - легко та невимушено заявляє Коршун, а мені хочеться вдарити його чимось важким по голові. Ми так не домовлялися, чорт забирай! Я не хочу обманювати цю хорошу жінку, котра вірить у мою щирість. Але чує моє серце, що доведеться. І не один раз. 

Коли настає час десерту, Макс навіть куштує мої рогалики. Мені дуже цікава його реакція і чи смачно йому. Але, на жаль, чоловік ніяк не коментує мої кулінарні здібності й після одного рогалика тягнеться ще за одним.

- Дуже смачно, Юлечко! Ти десь навчалась випікати? - цікавиться Ілона.

- Моя мама часто пекла, а я стежила за нею, - відповідаю чесно. - Вона мріяла відкрити кав'ярню, але не встигла. Саме тому я вирішила навчитись і втілити її мрію у життя.

- Думаю, що вона пишається тобою, - щиро заявляє жінка. 

- Дякую, - тихо відповідаю, розглядаючи власні руки під столом. Сама я у цьому дуже сумніваюся, адже методи, якими зараз дію, для неї були б неприпустимі. 

Вечеря завершується якось надто швидко. Ілона проводить мене на другий поверх в одну з гостьових кімнат. На язику так і чешеться сказати, щоб Макса поселили окремо, але я розумію, що сказати цього не зможу. Все-таки треба пережити всього одну ніч. Не думаю, що станеться щось страшне. 

- Чому ти погодився?! - сердито випалюю, коли ми з Максом залишаємося в кімнаті одні. 

- А що тут такого? - напрочуд спокійно відповідає чоловік. - Ми з тобою подружжя тепер, і ця ніч в одній кімнаті тільки підтвердить це. Завтра ні в кого не залишиться сумнівів, що у нас все по-справжньому. 

З одного боку Макс має рацію, але з іншого… Мій погляд торкається великого ліжка, що займає практично всю кімнату, і я зовсім не хочу ділити його з Коршуном.

- Ти спатимеш на підлозі! - шиплю роздратовано.

- Чого це? - дивується Макс. - На цьому ліжку можна й п'ятьом спати. Якщо не хочеш лягати зі мною, то ласкаво прошу на підлогу.

Коршун знімає з себе футболку й змушує мене розгублено кліпати очима. Мушу визнати, що з тілом у нього все в повному порядку. Взагалі не розумію, як можна бути таким ідеальним зовні й мати такий паршивий характер. 

- Що ти робиш? - миттєво відвертаюся і відчуваю, як починає горіти обличчя. 

- Збираюся спати, - чую, як чоловік знімає штани й хочеться негайно покинути цю кімнату. Та він знущається з мене! - А ти хіба ні?

Хочеться так багато сказати, але доводиться зціпити зуби, адже зараз ми не в його квартирі і хтось може підслухати нашу розмову. На щастя, у кімнаті є ще м'яке крісло, дуже незручне, але принаймні я не спатиму на підлозі. Намагаюся сісти так, щоб було зручно, але розумію, що на ранок не зможу розігнути спину. Та краще вже так, аніж спати в одному ліжку з Коршуном. 

- Чому ти не розповіла мені про фонд? - несподівано питає Макс. Він лежить на одному краю ліжка і, на щастя, нижня частина його тіла прикрита ковдрою. У кімнаті горить лише нічник, тому мені добре видно його прямий погляд і міцний торс. - І про кав'ярню.

- Ти також не розповів мені про сестру, - не хочу розповідати про фонд. Тому буде краще також піти в наступ. 

- Один один, - хмикає Макс. - Марині двадцять і вона живе та навчається за кордоном. 

- Кав'ярню я відкрила за кошти, які залишила мені мама, - вирішую дещо відтулити завісу свого життя. - Батько був проти. Він дуже часто виступає проти моїх ідей. 

- А щодо фонду? - цікавиться Коршун.

- А що фонд? - стримано відповідаю. - Він належить батькові, а я тільки допомагаю дітям. 

- Хіба по праву він не має перейти тобі? Так було б правильно, - дивно, що Максим дивиться на ситуацію під таким кутом, з вигодою для мене. Схоже, це тільки батько не розуміє, що робить неправильно. 

- Можливо, - відповідаю тихо. - Можливо, з часом я буду ним керувати. 

- Все-таки зібралася спати там? - Макс хмуриться, але мені байдуже. Нізащо не ляжу з ним в одне ліжко!

- Зібралася! - фиркаю. - Добраніч, Максе!

- Добраніч, вперта дружино, - Коршун вимикає нічник - і кімната поринає у темряву. Забираюся на крісло з ногами й обхоплюю їх руками. Як на зло, за вікном ллє як з відра й блискавки розсікають небо, тим самим на кілька секунд освічуючи кімнату. Коли б'є грім, я підстрибую на місці й змушую себе не панікувати.

Ненавиджу грозу, грім і блискавку! 

Зате Коршун швидко засинає і, здається, його зараз навіть гарматою не розбудити. Грім повторюється, і я розумію, що доведеться таки наплювати на власну гордість! Все ж таки на ліжку поруч з Максом буде не так страшно.

Тихенько ступаю підлогою і лягаю під ковдру з іншого боку ліжка. Між нами дійсно можуть поміститися ще мінімум двоє людей, тому я спокійна. Головне - прокинутись раніше Макса й повернутися у крісло. Не хочу, щоб він бачив, що я здалася і провела цю ніч поруч з ним.