Богдана Малкіна - Нестримне серце, Богдана Малкіна

 

Вихідний проходив пречудово. Ася пройшлася по магазинах, завітала до улюбленої кав'ярні, супермаркету, аби купити продуктів на найближчі дні. І ввечері, ще задовго до заходу сонця, вернулася додому, аби почитати книгу за чашкою гарячого какао.

Біля дверей її чекав сюрприз – вчорашній «привітний» кур'єр з великим ведмедем кремового кольору. Ася не могла повірити своїм очам. Здавалося, Андрій справді бачив її наскрізь, інакше звідки йому знати, що вона від таких милих м'яких іграшок втрачає розум? Мимоволі усміхнулася, відчуваючи знайому теплоту на серці.

– Вам доставка! – кур’єр зіпсував чарівний момент своїм неприємним вишкіром.

– Вибачте, передайте йому, що я не буду забирати цей подарунок, – захитала головою, – і вчорашній теж назад вами передам.

Ася відімкнула двері, навіть не дивлячись на розгубленого кур'єра, зайшла в квартиру й зачинила за собою двері, притулившись спиною до них. Чомусь серце билося дуже швидко, а душу, ніби хто пошкрябав.

Чому доля така несправедлива? Чому вона не могла дати їй людину, з якою можна було б не думати про чужі язики, втрату роботи чи навіжену мамцю, яка бажає контролювати сина? Чому взагалі Ася по цей час нікого собі не знайшла? У неї були раніше стосунки, чому ж вона не спробувала їх втримати? Принаймні на останнє запитання дівчина знайшла відповідь – не відчувала й близького того, що з Андрієм, маючи лише один короткий поцілунок.

Роззулася й одразу ж понесла сережки кур'єру, але за дверима, на поліетиленових пакетах, стояв лише ведмідь, «тримаючи» на лапах червоний конверт. Постоявши трохи над пухнастим, затягла його в квартиру й залишила біля входу.

– Ти гарний, – погладила м'яку тканину, надзвичайно приємну на дотик, – але я не можу тебе прийняти.

Червоний конверт, що тримала в руці й не збиралася відкривати, аж кусав шкіру. Ася поклала його назад на лапи ведмедя й пішла займатися своїми справами.

Готувала вечерю, прибирала в квартирі, читала книгу, як і хотіла, а конверт все не давав спокою. Навіть у ліжко лягла, та все одно про нього думала. Зрештою, не витримала й, вирвавшись з-під теплої ковдри, вискочила в коридор, схопила той клятий червоний конверт і мерщій його відкрила.

«Найгарнішій дівчині університету.

Я не опущу руки, поки бачу в твоїх очах відповідь на мої почуття.

А.»

Усмішка торкнулася її обличчя. В грудях заспівали, ніби весною, пташки. Що він з нею робив? Чого замість того, аби сердитися, вона ще більше в нього закохувалася.

Вернулася в ліжко, поклала конверт поряд на тумбочку й впала на подушки. Сну не було, куди там? Їй хотілося в теплі обійми, поцілунків, кохання. Й коли вона стала такою мрійницею, ніби школярка? Так і заснула з думками про Андрія.

А зранку в двері знову подзвонили. І знову крізь вічко вона побачила непривітного кур'єра. Ася не хотіла відчиняти, але ж він би все одно залишив доставку в під'їзді. Відчинила двері й навіть опам'ятатися не встигла, одразу ж в руки всунули коробку.

Хлопець не сказавши ні слова, натягнуто усміхнувся, ледь схилив голову у поклоні й чкурнув на сходи. Хотілося гукнути йому вслід якусь гидоту, але вважала себе вихованою, тому просто зачинила двері й понесла коробку в кімнату.

Всередині Ася знайшла чорнослив у шоколаді й чергову записку.

«Улюблені солодощі для улюбленої викладачки.

А. »

Захитавши головою, дівчина з сумом подумала про те, що варто це припиняти.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно