Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Короткий любовний роман » Тимчасова забавка, Богдана Малкіна 📚 - Українською

Богдана Малкіна - Тимчасова забавка, Богдана Малкіна

95
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Тимчасова забавка" автора Богдана Малкіна. Жанр книги: Короткий любовний роман.
Книга «Тимчасова забавка, Богдана Малкіна» була написана автором - Богдана Малкіна. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Тимчасова забавка, Богдана Малкіна" в соціальних мережах: 
Чи можливі стосунки після ночі, проведеної разом? А якщо вони посварилися наступного ж ранку та облили одне одного брудом?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:
Глава 1

Аніта

– Що ти в біса робиш?

Він обертається до мене обличчям, нервово поправляє окуляри, з якими, бляха, і так все гаразд! 

– Готую тобі сніданок…

Господи, він зараз серйозно? 

– Забирайся з моєї квартири! – мій голос невдоволений і я знаю, що маю рацію.

– Окей.

Цей чоло… гм… хлопчина знов повертається до плити й вимикає вентиль. 

Дідько, йому хоч вісімнадцять є? Мене не посадять? Поки він, опустивши голову, йде до виходу з кухні, вдивляюся в юне обличчя. Здається, все ж повнолітній.

Він проходить повз, не підводячи погляду, а я розумію, що навіть не пам'ятаю його імені. І навряд чи ми запитували їх одне в одного.

Наша зустріч вчора у барі нагадувала якесь божевілля. Ми обоє були добряче сп'янілими та не тямили, що робимо. 

Наштовхнувшись у п'яному натовпі на цього хлопця, я подумала: "Чом би й ні?" Зрештою, саме для цього люди й приходять до клубів та барів – для одноразового сексу, хіба не так? Кому як не мені, людині, яка шість років працювала у нічному клубі, знати це? Тож відкинувши усі докори сумління, повільно підходжу до плити, аби викинути недоготовлений сніданок. 

Зазираю під кришку. Омлет. Схоже, таки встиг приготуватися. Збираюся викинути все це у смітник, проте помічаю поряд з плитою смартфон. І він явно не мій.

– Юначе…– гукаю, вхопивши телефон, та поспішаю за ним.

Хлопець зустрічає мене колючим поглядом. Весь похмурий та до біса засмучений. Миле обличчя вкрите червоними плямами. 

Господи, як же незручно!

– Ти телефон залишив, – простягаю пристрій і ненароком натискаю на екран. Він миттєво засвічується і я бачу на заставці брюнетку з довгим волоссям та виразними очима. 

Хлопець ще дужче червоніє, хутко ховаючи гаджет до кишені джинсів. А я навіщось стою та витріщаюся на нього, роздивляючись кожну деталь обличчя. Темне густе волосся, такі ж брови, насуплені до неможливого, добрі янтарні очі, прямий ніс. І дуже м’які губи. Чомусь на думку спадає те, як ненаситно вони вночі цілували мої груди і як реагувало тіло на ці поцілунки. Напевне, все це через алкоголь.

– Дуже сподіваюся, що тобі є вісімнадцять, бо…

– Мені двадцять три.

Йому не подобається те, що я сказала. І я чудово розумію, наскільки зневажливо прозвучали мої слова. Розумію, проте спинитися не можу.

– Звісно ж, ніч була чудовою, але я думаю, що нам не варто більше це повторювати. Ну, розумієш, ми ж навіть не знаємо одне одного.

Навіщо я усе це говорю йому? Чому просто не сказати: “Дякую, бувай!” І якого дідька він не йде, а стоїть та без упину дивиться мені в очі?

– Соромно за те, що сказала забиратися з твоєї квартири?

Він правий. Так, бляха, мені соромно. Адже цей хлопець ні в чому не винний. 

– Ні, – натягнуто усміхаюся, проте відчуваю, як на щоках проступає рум’янець. – Вибач, але я тобі нічого не винна, тож краще тобі піти. Всього найкращого.

Віддавши мені честь, ніби перед генералом якимсь, хлопець розвертається та відчиняє двері. Виходить в коридор, а потім знов дивиться на мене.

– Знаєш, я міг би заперечити... Але не буду. Не хочеться тратити час на того, хто не цінує навіть себе, не те, що інших. Щасливої тобі самотності!

Я закипаю. Якого хріна він колупається в моїй душі? Як взагалі зміг дізнатися та надавити на найболючіше? 

– А тобі зичу нарешті видалити всі фото колишньої та викинути її з голови! Бо вона навряд чи повернеться до такого невдахи, як ти!

Він зупиняється на верхній сходинці, але не повертається до мене обличчям.

– Так, мабуть, так.

Його відповідь звучить настільки пригнічено, що я розумію – перегнула. Проте замість того, щоб перепросити, грюкаю дверима та йду на кухню, аби викинути клятий омлет у смітник. А потім приготувати точно такий же.

 

 

 

Привіт, мої хороші! Ось і нова історія=))) Вона  коротка та безкоштовна.

Головну героїню, Аніту, мона зустріти в книзі "Парі на мою гордість". Тож якщо ви її ще не читали, але збираєтеся це зробити, то мушу попередити, що в даній історії будуть спойлери)

Дякую, що ви є) Приємного читання!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тимчасова забавка, Богдана Малкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тимчасова забавка, Богдана Малкіна"