Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

високо я його ціную), мене зворушив би самий його авторитет». Мені ж, який часто розмірковує про його божественний геній, видалося б зухвалістю вимагати доказів від Платона, тим часом як піфагорійці не обтяжують цим «аналогіста», вождя своєї школи. Втім, я наміру відхилився від предмета розмови. Отже, в справедливості згаданої думки Платона мене віддавна переконали і його авторитет, і мій власний досвід, внаслідок чого я твердо переконаний, що не може бути ставлення більш істинного чи більш благочестивого. Бо коли Господь подавав мені руку, я підносився настільки, що осягав з надзвичайною і безмежною радістю, що мені в ті хвилини було на користь і що раніше було на шкоду. А нині, коли, під тягарем своїх помилок, я впав до колишнього свого мізерного стану, я з великою гіркотою відчуваю, що мене знов занапастило. Все це я виклав, щоб ти надалі не дивувався, коли скажу, що я на власному досвіді випробував це положення Платона.

А в г у с т и н

Я не дивуюсь! Я був свідком твоїх зусиль і того, як ти падав і знов підводився; і, співчуваючи твоєму теперішньому жалюгідному стану, хочу допомогти тобі.

Ф р а н ч е с к о

Дякую тобі за милосердні почуття. Що залишається тепер у моїх людських силах?

А в г у с т и н

На людські сили тут марно сподіватись, але багато залежить від волі Божої. Поміркованим буває той лише, кого Бог на те сподобить; отже, у Господа треба благати цієї милості — неодмінно, зі смиренням, а часто також зі сльозами. Хто молить Його належним чином, тому Він зазвичай не відмовляє.

Ф р а н ч е с к о

Я звертався до Нього так часто, що боюся знову надокучати.

А в г у с т и н

Ти просив не досить смиренно, не досить зважено. Ти завжди залишав лазівку для любострастя, завжди скеровував благання на майбутнє. Кажу, бо знаю з особистого досвіду. Я просив: Боже, дай мені цнотливості! але не зараз, трохи згодом… ще буде час… Мовляв, я саме в розквіті сил; такий вік, щоб жити, не відмовляючи собі в природних потребах. Соромно буде піддатись юнацькій чуттєвості згодом, коли молодість мине. А так, переситившись насолодами, я буду забезпечений проти повернення любострастя… Так говорячи, ти просиш про одне, а бажаєш іншого.

Ф р а н ч е с к о

Яким чином?

А в г у с т и н

Просячи на майбутнє, ти нехтуєш сьогоденням.

Ф р а н ч е с к о

Не раз мої слізні благання бували спрямовані саме на сьогодення, і я сподівався, що, розірвавши пута любострастя і зрікшись негідного способу життя, порятуюсь серед хвиль і буремними водами дістанусь рятівної гавані. Та скільки разів потім розбивався мій човен об одні й ті самі скелі і скільки разів зазнавав я тих самих страждань, тобі відомо.

А в г у с т и н

Повір, твоїм молитвам напевне чогось бракувало, інакше милостивий Господь або зглянувся б на твої благання, або відмовив би тобі так, як відмовив апостолу Павлу, маючи на меті удосконалити твої чесноти й утвердити на праведному шляху.

Ф р а н ч е с к о

Вірю, що так є; молитимусь невпинно і неустанно, не червоніючи, не впадаючи у відчай. Може, Всемогутній, зглянувшись на мої страждання, прислухається до моїх щоденних молитов і не відмовить мені у милосерді так, наче це молитви праведника.

А в г у с т и н

Обачно! Подібно до того, хто, впавши, простягся на землі, роззирнись, підвівшись на лікті, які загрожують тобі небезпеки: щоб, бува, яка-небудь громада, раптово впавши, не придушила тебе; а тим часом неослабно благай того, в чиїй владі надати тобі допомогу. Він виявить себе, можливо, саме тоді, коли гадатимеш, що він далеко. Завжди пам’ятай той глибоко вірний вислів Платона, про який ми згадували: пізнанню божественного ніщо так не перешкоджає, як плотська ненаситність і розпалена хіть. Цю тезу постійно повторюй. У ній сутність нашої поради.

Ф р а н ч е с к о

Щоб ти бачив, як глибоко я пройнявся цією істиною, зізнаюсь тобі, що я голубив її не тільки в її храмі, але також знаходив її по чужих лісах, де вона блукала потай, і запам’ятовував місце, де вона постала перед моїми очима.

А в г у с т и н

Я чекаю — що ти хочеш сказати?

Ф р а н ч е с к о

Ти знаєш, крізь які небезпеки провів Вергілій свого безстрашного героя в ту останню жахливу ніч падіння Трої.

А в г у с т и н

Звісно, знаю — це кожному школяреві відомо. Він схиляє героя переповідати його пригоди.

…Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства

Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;

Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,

Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’ю змивають,

Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть

І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні[71].

Ф р а н ч е с к о

Отож, доки Еней блукав у супроводі Венери серед ворогів і пожежі, — хоч і з розплющеними очима, — не бачив гніву ображених богів і, слухаючи її, розумів лише земне. Але згодом, коли вона віддалилася, ти знаєш, що з ним сталося; тобто він враз уздрів розгнівані обличчя богів і усвідомив, які небезпеки йому загрожували:

Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої

Божі особи величні[72].

Звідси я зробив висновок, що спілкування з Венерою позбавляє нас здатності споглядати Божество.

А в г у с т и н

Ти зумів розгледіти світло під хмарами. З поетичних вигадок правда точиться крізь вузенькі щілинки. Але оскільки нам ще треба буде повернутись до цього предмета, решту обговорення відкладемо на кінець.

Ф р а н ч е с к о

Не веди наосліп, скажи, до чого ще маємо повернутись?

А в г у с т и н

Головних ран твоєї душі я ще не торкнувся, і я навмисне відкладав це, щоб сказане наприкінці міцніше вкоренилося в твоїй пам’яті. Про певний бік твоїх плотських потягів, які ми вже згадували, піде мова докладніше.

Ф р а н ч е с к о

Гаразд, провадь, куди вважаєш за потрібне.

А в г у с т и н

Якщо ти не безсоромно впертий, нам не доведеться сперечатись.

Ф р а н ч е с к о

Я радів би невимовно, якби на землі не залишилося підстав для жодних суперечок. А сам я завжди неохоче сперечався навіть про таке, на чому знався ліпше, бо навіть між друзями суперечка сіє неприязнь, розбрат і руйнує приязні стосунки. Однак перейдімо до того, в чому, на твою думку, я негайно погоджуся з тобою.

А в г у с т и н

Твій дух отруєний заразою, що її нині називають хандрою, а в давнину називали гіпохондрією[73].

Ф р а н ч е с к о

Мене жахає вже сама назва цієї недуги.