Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

class="empty-line"/>

А в г у с т и н

Тому, поза сумнівом, що вона давно і тяжко мучить тебе.

Ф р а н ч е с к о

Так, визнаю; але якщо в інших випадках туга стискає моє серце начебто й солодко, хоч яка оманлива ця насолода, то саме ця скорбота, завжди сувора і гірка, і страшна тим, що відкриває шлях до розпачу, і щохвилини будь-яка дрібниця штовхає до загибелі нещасну душу. До того ж інші напади туги бувають частими, але скороминучими, а ця недуга охоплює мене так невідступно, що, трапляється, катуюсь цілими днями і ночами безперервно; і тоді немає для мене просвітку, немає життя: занурююсь у пекельний морок непроглядний, подібний до найжорстокішої смерті. І (я назвав би це найвищим безголов’ям) сльози і біль мене наснажують, і я вкрай неохоче з ними розлучаюсь.

А в г у с т и н

Свою недугу ти знаєш досконало; то мав би знати її причину. Скажи, що до такого ступеня засмучує тебе? Нелад у повсякденному житті, фізичний біль, кричуща несправедливість долі?

Ф р а н ч е с к о

Не так щоб окремо одна з названих прикростей. Проти однієї я, безперечно, вистояв би, але не проти цілого їх війська.

А в г у с т и н

Поясни точніше, що тебе гнітить.

Ф р а н ч е с к о

Щоразу, коли доля завдає мені чергову рану, я залишаюсь мужнім, пам’ятаючи, що вже не раз, тяжко вражений, я виходив з бою переможцем. Якщо доля тут-таки завдає мені іншу рану, я можу похитнутись; а діставши поспіль третю і четверту рану, я мимоволі відступаю — не тікаю в паніці, але замикаюсь у твердині здорового глузду. Але якщо доля з усіх боків спрямовує на мене свою рать незліченну, викликає на мене образи людських мук і спогад про пережиті страждання і страх прийдешніх, тоді я, наляканий таким нагромадженням лих, впадаю у тяжку скорботу. Звідси мій найтяжчий біль. Достоту, як той, хто оточений незліченними ворогами, не має виходу, ні надії на пощаду чи поблажку, бо все вже передрікає йому загибель: вже встановлені облогові машини, вириті підкопи, вже хитаються вежі і драбини приставлені до укріплень, до мурів підведені вінеї[74], і пожежа вже шириться дерев’яними перекриттями. Бачачи з усіх боків блиск мечів і грізні постаті ворогів і усвідомлюючи близькість своєї загибелі, чи може він не боятись і не сумувати, коли навіть без таких жахів сама лише втрата свободи для мужньої людини є найвищим стражданням?

А в г у с т и н

Хоч яка безладна твоя розповідь, я зрозумів, що причина всіх твоїх нещасть — хибна думка, що вже підтяла без ліку душ і ще багатьох повергне. Адже ти вважаєш себе нещасним?

Ф р а н ч е с к о

Не до змалювання.

А в г у с т и н

З якої причини?

Ф р а н ч е с к о

Не з єдиної, а з багатьох.

А в г у с т и н

Ти уподібнюєшся тому, хто через будь-яку найнікчемнішу образу воскрешає в своїй пам’яті всю ворожнечу минулого.

Ф р а н ч е с к о

Жодна моя рана не настільки давня, щоб могла загоїтись забуттям; усі вони свіжі й роз’ятрені: якщо й могла б яка затягтись, доля їй не дозволила, знай б’ючи в одне й те саме місце. Вкупі з моєю відразою до жалюгідного людського стану, це гнітить мене і навіює глибокий сум. Називай хоч гіпохондрією, а хоч хандрою або ще як, мені байдуже; щодо суті, ми дійшли згоди.

А в г у с т и н

Наскільки я бачу, недуга твоя пустила глибоке коріння, отже залікувати її поверхово не має сенсу, бо вона невдовзі знову про себе нагадає. Слід викорінити все без останку; але я не знаю, за що найперше хапатись. Тому, для спрощення і більшої дієвості, обговорюватиму з тобою кожну твою докуку окремо. Скажи, що гнітить тебе найгірше?

Ф р а н ч е с к о

Те, що найперше в око впаде, що почую, що відчую.

А в г у с т и н

Отакої! Тобі геть нічого не до вподоби?

Ф р а н ч е с к о

Нічого чи, принаймні, мало що.

А в г у с т и н

Нехай би придивився до того, що сприяє спасінню! Але що тобі не до вподоби перш за все? Про це скажи.

Ф р а н ч е с к о

Я вже сказав.

А в г у с т и н

Все через уже згадувану хандру. Ти невдоволений з себе самого.

Ф р а н ч е с к о

З інших не менше.

А в г у с т и н

З тієї ж таки причини. Щоб дати якийсь лад нашим міркуванням, скажи, чи так ти з себе невдоволений, як сам стверджуєш?

Ф р а н ч е с к о

Ще й більше, ніж казав. Годі вже душу з мене тягти оцими запитаннячками.

А в г у с т и н

То ти невдоволений тим самим, що в багатьох викликає заздрість до тебе?

Ф р а н ч е с к о

Хто заздрить нещасному, той, либонь, іще нещасніший.

А в г у с т и н

Що тобі найнеприємніше в собі?

Ф р а н ч е с к о

Не знаю.

А в г у с т и н

А якщо я почну перелічувати, зізнаєшся?

Ф р а н ч е с к о

Зізнаюся щиро.

А в г у с т и н

Ти гніваєшся на свою долю.

Ф р а н ч е с к о

Чи можна ж терпіти її, пихату, жорстоку, сліпу, що вражає всіх, без розбору?

А в г у с т и н

Це нарікання загальне для всіх, а ми розглядаємо твої особисті претензії. Якщо виявиться, що вони несправедливі, чи переміниш ти гнів на милість?

Ф р а н ч е с к о

Переконати мене буде непросто, але якщо ти це зробиш, я вгамуюсь.

А в г у с т и н

Ти вважаєш, доля не досить щедра до тебе?

Ф р а н ч е с к о

Радше, вкрай скупа, несправедлива, зверхня і жорстока.

А в г у с т и н

Автори комедій вивели не одного плаксія, а цілу когорту. Таким чином, ти лише один з багатьох. Почесніше бути серед небагатьох. І оскільки ця тема до такого ступеня заяложена і навряд чи можна додати щось нове, чи бажаєш ти застосувати до старої хвороби старі ліки?

Ф р а н ч е с к о

Як скажеш.

А в г у с т и н

Скажи, чи змушувала тебе доля гибіти від голоду, спраги, холоду?

Ф р а н ч е с к о

До такого моя доля ще не доходила.

А в г у с т и н

А скільки людей зазнають цих страждань щодня…

Ф р а н ч е с к о

Вдаймось до інших ліків, якщо такі маєш, бо ці мені не допомагають. Я не з тих, кого у власних нещастях втішає споглядання чужих; а часом засмучують чужі страждання не менше, ніж мої власні.

А в г у с т и н

І я не кажу, буцімто маєш втішатися з чужих нещасть, але, споглядаючи чужі долі, вчись задовольнятися своєю. Не можуть усі посідати перше місце; інакше звідки візьметься перший, коли за ним не слідуватиме другий? Ви, смертні, маєте бути задоволені вже з того, що не дійшли краю, що з незчисленних підступів долі наражаєтесь не на гірші. Зрештою, навіть тим, кому випав найважчий тягар, можна допомогти дієвішими ліками; але ти їх не потребуєш, оскільки доля поставилась до тебе не надто суворо. Вас ввергає в ці прикрощі те, що кожен, забуваючи про власну долю, мріє посісти перше місце. А, як я вже казав, усі