Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

Саме Достойного Майстра, оскільки саме він уособлює в Ложі джерело масонського Світла, всі його судження повинні бути прямими та вірними. Косинець, разом з Рівнем та Прямовисом, належить до «нерухомих» скарбів Ложі. Вони символічно належать Достойному Майстру, а тому не можуть залишати символічний Схід. Косинець є емблемою доброчесності — він постійно знаходиться перед очима у всіх Братів Ложі. І у того, хто виносить свою приналежність до масонства в профанське життя, він також має весь час перебувати перед уявним зором — випробуваний Косинець совісті, інструмент, за допомогою якого він повинен вивіряти всі свої вчинки та дії, а також слова.

Косинець призначений не для якої-небудь однієї ложі, однієї нації, однієї релігії, але для всіх Мулярів всієї Землі, для всіх, хто говорить з ними однією мовою. Таємниця Косинця, поміщена між лапами Циркуля, універсальна.

Циркуль описує сферу волевиявлення Мулярів, розсіяних по всій Землі. Циркуль відображає «Небосхил», а Косинець — Землю. Земля це місце, де Муляр виконує свою роботу, а Небо — це символічне місце, де Великий Архітектор Всесвіту будує свої плани. Циркуль у зв’язку з цим символізує Вічність. Циркуль завжди на Сході, в Руках Достойного Майстра.

Гріховність та спокушеність людськості завжди змагається з істиною та доброчесністю. І Достойний Майстер тримає в руках Циркуль для того, щоби допомогти кожному Муляру на його життєвому шляху, накреслюючи йому віддалення та коло робіт. Він накреслює шлях, визначає кожному своє коло дій та свій стан.

Моральне призначення Циркуля полягає в тому, щоби в досвідчених руках Достойного Майстра він допомагав затверджувати правильні рішення, окреслюючи кожному Брату його оточення, притримуючи одних, та додавати прискорення діям інших, сіючи в Ложі братерську любов, моральність та гармонію.

Book of the Law // Encyclopedia, І, 113

«Свята Біблія, яка завжди відкрита в Ложі і просвітлює всіх Братів. Сторінка, на якій вона відкрита, залежить в різних градусів. В масонському значенні Книга Закону є священною книгою, в яку вірять Масони будь-якої релігії, яка містить об’явлену волю Бога»…

Символізм учнівського мовчання

Кожен з новопосвячених Братів отримує свій перший послух.

Послух мовчання.

«Майстер часто повторював, що вже одна Безмовність може визвати в людині глибоку трансформацію. Але Він ніколи не казав, що таке Безмовність. Коли його питали про це, він сміявся і прикладав до зімкнених вуст вказівний палець і лише підсилював здивування учнів. Одного разу хтось з них запитав: «А як досягти тієї Безмовності, про яку ти кажеш?» У відповідь Майстер сказав щось настільки буденне, що учні подумали, чи він не жартує. Але він не жартував: «Де б ви не були, дивіться, коли здається, що дивитись немає на що; слухайте, коли здається, що навкруги тиша».

Отже, помовчимо і прислухаємось!

Ось ми знову чуємо слова профана, який вже зовсім скоро отримає своє перше Світло: …І ось вже лунають слова присяги…

Як і ритуал ініціації в його повноті виконання дає можливість кожному Братові знову і знову відчувати в собі смерть профана і народження Вільного Муляра, так і учнівське мовчання допомагає завжди пам’ятати і щиро виконувати вільномулярську присягу.

Знову мовчимо і ось вже чуємо Достойного Майстра, який говорить: «…..».

Яка ж пристрасть заважає нам в житті найбільше? Яка пристрасть є найпоширенішою серед людей і найскладнішою для стримування? Чи це не пристрасть говорити? Пристрасть слухати себе і не чути ближнього?

Ми маємо дякувати Великому Архітекторові і братам за накладений на нас обов’язок учнівського мовчання. За можливість не лише символічно, але й практично завдяки мовчанню вчитись будувати Храм, слухати і чути, як власне мовчання і мовчання Брата доводить нам щирість бажання і справжність здатності шліфувати свою грубу породу і ставати більш досконалим каменем, гідним Храму, який будує Братство.

Ще мовчимо і слухаємо, Брати мої! І вже чуємо, що мовчання — це не просто невимовляння слів. Це напружене слухання тиші. А тиша — це вічність. Тиша — це Будівничий Всіх Світів. Саме і тільки в тиші можемо почути Його. До слова, навіть у фізіологічному, а не у в сповненому символізму, мовчанні теж є щось від вічності.

Вслухаємося ще. І ось вже відчуваємо тишу, як дотик Вічності. Мовчання.

Тиша.

Вічність.

Вічна тиша і смерть.

Що це за смерть?

Це смерть буденних бажань, смерть тіла і безсмертя душі, смерть профана і народження вільного муляра.

Звідки ми йдемо? Хто ми? Куди ми прямуємо? Відповідей на ці питання не існує, бо не існує запитань, і тільки Мовчання дає пізнання.

Ще і ще мовчимо і слухаємо…

І чуємо, що від початку було Слово, але до Слова була Тиша, було Мовчання. І от маємо: з одного боку, саме Слово є першоджерелом нашого Світу, з іншого — саме воно, Слово є менш значущим, ніж Мовчання, ніж Тиша, які виступають символом інших, недоступних нам Світів… Так в розмові про смерть лише мовчання говорить більше, ніж будь-які слова…

Знову мовчимо і ось вже усвідомлюємо, що завдяки настанові зануритись у мовчання Брату-учню тим самим пропонується найдосконаліший інструмент пізнання, завдяки якому можливість почути і побачити Мудрість, Силу і Красу Королівського Мистецтва, доторкнутись до нього своїм серцем і відчути його своєю душею стає реальною відразу, щойно він отримує право називатись Братом.

Що це, як не прояв великої братської любові і рівності Братів, коли новий брат, який лише кілька хвилин тому був Профаном і вперше побачив Світло, відразу отримує від Братів найкраще знаряддя для праці над своєю грубою породою — вічний добровільний обов’язок мовчати за межами Братства і обов’язок учнівського мовчання всередині, яке згодом стає правом, але вже назавжди залишається у розпорядженні Брата, як вічного учня, для праці над собою.

Фундатор, Будівничий Першого Храму, Цар Соломон вчив: «Всьому свій час, і час усякій речі під небом. Час народжуватися і час помирати; час