Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

призначає верховним вождем Галицької Армії генерала Грекова (Генерального Штабу генерал-майор російської служби) видатного фахівця і здібного керівника військом.

Гецерал Греків хутко реорганізує армію маючи на меті розгорнути її у 4 корпуси.

Наступ.

Галицька армія, притиснена тилом до Дністра, під натиском з фронту польським військом, не маючи змоги перейти на терен Румунії, куди її не приймають, з одчаю робить 10 і 11 червня під Чортковом тигровий скiк і відкидає поляків назад. Наступ Галицької армії розвивається пляномірно й хутко. Поляки, сп'янілі від безперестанного переслідування Галицької Армії, одержавши цей блискавичний удар, в неладі, відходять на цілім фронті, полишаючи галичанам силу військової здобичи.

Галичани ведуть операцію на Тернопіль, хутко опановують лінію Галич-Бережани-Зборів. Дві польські бригади цілком розтрощено.

Наслідки.

Але цей блискучий наступ Галицької Армiї відбився несприятливо на операціях Наддніпрянської Армії. Поляки, заатаковані генералом Грековим, очистили лінію Збруча, почали евакуацію Тернополя, Збаража і цілком припинили свій натиск на большевиків з боку Радивилова на Дубно-Кременць. Большевики використали цей момент і, спокійні за свій правий фланг, повели, як це зазначено нижче, наступ з північного заходу на Волинську групу.

Розділ VI
другий період Проскурівської операції (16-25.VI.)

Ситуація на ранок 16-го червня. Сх. ч. 14.

1) Наші частини правим флангом міцно стояли по р. Случ.

2) На Жмеринському і Могилівському напрямках мали ми значний успіх і обсадили вигідний рубіж: Меджибіж-Деражня-Єлтушків-Нова Ушиця.

Наші частини нав'язали зв'язок з повстанцями Лятичівського і Літинського повітів і забезпечили себе з північного сходу.

Це уможливило нам ослабити Жмеринський напрямок і витягти звідтіль хоча б ще одну дивізію для контрманевру тим більше, що наша розвідка нових значних ворожих резервів у цьому напрямку не виявила.

3) На лівому флангові наше становище було менш стійке, бо Волинська група викликала поважні побоювання, а Холмська дивізія вже остаточно знесилилась (як доповідав ком. групи полк. Петрів).

Теж погіршав настрій Волинської групи через ворожість збольшевичених селян того району, де діяли її частини. Місцеві большевики виступали активно і частенько нападали на тилові частини.

Волинська група танула і нараховувала не більше як дві з половиною тисячі багнетів і шабель. Немирівський[15] полк 11.VI. самовільно залишив фронт і вирушив на Чорний Острів, де й приводив себе до порядку.

Лише Північна дивізія і Юнацька Школа були ще боєздатними.

4) В боях за річку Случ виявилося, що перед групами Волинською, С.С. і 9-ою Залізничою дивізією скупчилися большевицькі сили, готові до наступу.

Вислід.

Все це доводило до потреби:

а) Прискорити намічений нами маневр, щоб розв'язати собі руки;

б) Притягнути зі Жмеринського напрямку 8-у 3апорізьку дивізію;

в) підсилити Волинську групу.

Початок нашого протинаступу призначено на 18. червня; керівництво ним покладено на командувача Запорізькою групою.

Склад маневренної групи і напрямок удару.

В склад цієї групи увійшло три дивізії і кінний дивізіон С.С. Бориса.

8-а Запорізька дивізія з району Меджибожа до ранку 18 червня повинна була зосередитися біля Староконстантинова і звідти провадити наступ в напрямку на північний захід, примірно на Кульчини.

7-а Запорізька дивізія з району Красилів-Воскодавинці мала форсувати переправи біля села Чернелівки і наступати на північ на Кульчини. Для підготови корисного вихідного становища для нашого маневру 9-а дивізія часткою сил при підтримці бронепотягів 17-го червня мала оволодіти Староконстантиновом, що був під большевиками з 16 червня. Кінному дивізіону Бориса належалося доконати рейд в тил большевикам і зруйнувати залізничу лінію Шепетівка-Староконстантинів.

Групі С.С. припадало 18 червня підтримати наступ, атакуючи своїм правим флангом через Чепелівку, на Терешки, що в 5 верствах на захід від Кульчин.

Друга та третя дивізії 16-17 червня провадять енергійний наступ: друга на м. Бар і далі на залізничну колію Жмеринка-Деражня, третя – на ст. Котюжани.

Нарешті, для забезпечення нашого лівого флангу від прориву підчас провадження наміченої офензиви передбачено застережні заходи:

1) З метою скорочення фронту Волинської групи відтинок її правофлангового полку передається групі С.С., це дає можливість Штабові Волинської групи зміщений полк відвести до резерви.

2) На ст. Війтівці в резерву Штабу Армії комгрупи Запорізької наказано пересунути 2 полки 6-ої дивізії.[16] Сюди ж надіслано і охоронну сотню Штабу Армії з двома гарматами. Комгрупи Волинської надається право використати цю резерву у випадку ускладнень на його фронті.

3) Комгрупи С.С. наказано тримати свою резерву за лівим флангом.

Пляни большевиків і групування їх сил.

Большевики, зустрінувши сильну відсіч в боях 14-15 червня за переправи на р. Случ і намацавши слабеньку Волинську групу, 16-го і 17-го червня роблять перегруповання і дещо відміняють напрямок удару. Вони зосереджують в західній групі 3 сильніших полки Таращанської дивізії (до 3500 багнетів), 5-й кінний імени Троцького полк з кінним дивізіоном (шабель 800-1000, при 6 гарматах) з метою завдати удар по Волинській групі, вийти на залізничу колію Війтівці-Проскурів, обійти, таким чином, р. Случ з заходу і опинитися на тилах групи С.С. Жмеринську групу вони також трохи підсилюють і впорядковують. Їй ставилося завдання енергійно натиснути зі сходу на Проскурів у двох напрямках: на Деражню і Єлтушків. Північній же групі (Богунівська бригда), що потерпіла в боях за р. Случ, демонструвати