Пауло Коельо - Заїр

в залі стає веселою і святковою. Секта? Хіба що товариство прихильників куріння. З тривогою в серці я розглядаюся навсібіч, Естер ввижається мені в кожній жінці, присутній тут, але щоразу, коли я підходжу ближче, то виявляється не вона – іноді вона не має найменшої фізичної схожості з моєю дружиною (чому я ніяк не звикну казати з «моєю колишньою дружиною»?).

Я запитую в однієї добре вдягненої жінки, що тут буде. Схоже, вона не має найменшого бажання відповідати мені – дивиться на мене як на такого собі початківця, чоловіка, якого треба навчати містерій життя.

– Історії про кохання, – каже вона. – Історії та Енергія.

Історії та Енергія. Ліпше далі не допитуватися, хоч ця жінка має вигляд людини цілком нормальної. Я думаю, чи не варт звернутися з цим запитанням до когось іншого, але вирішую, що ліпше промовчати, – незабаром я все побачу на власні очі. Чоловік, який сидить поруч, дивиться на мене й усміхається.

– Я читав ваші книжки. І знаю, з якої причини ви тут.

Я відчуваю страх: а що, як йому відомо про стосунки між Михаїлом та моєю дружиною – і я знову мушу себе виправити – між одним із тих, хто стоїть на сцені, та моєю колишньою дружиною?

– Такий письменник, як ви, не може не знати Тенгрі. Вони мають прямий стосунок до тих, кого ми називаємо Воїнами Світла.

– Зрозуміло, – відповідаю йому з полегкістю.

І думаю: ніколи нічого про це не чув.

Через двадцять хвилин, коли повітрям у залі майже неможливо дихати через густий дим від сигарет, я почув передзвін, що линув від підвісок по краях бронзової таці. Розмови в залі мовби якимсь чудом умить припинилися, атмосфера перейшла від цілковитого безладу до глибокої релігійної зосередженості. Як зала, так і сцена, поринули в тишу, єдині звуки, які було чути, долинали від ресторану поряд.

Михаїл, що, здавалося, перебував у трансі й не відривав погляду від чогось невидимого попереду себе, почав:

– У монгольському міфі про створення світу розповідається…

З’явився дикий пес кольору попелястого з синім, Чия доля була визначена небом. Його дружиною була дика коза.

Голос йому змінився, став більш упевненим, і в ньому зазвучали якісь жіночі нотки.

– Так починається ще одна історія про кохання. Дикий пес із його хоробрістю, його силою, й дика коза з її лагідністю, інтуїцією, елегантністю. Мисливець і здобич зустрічаються, й між ними виникає кохання. За законами природи перший повинен з’їсти другу – але в коханні немає ні добра, ні зла, ні творення, ні руйнації, а є рух. І кохання змінює закони природи.

Він зробив знак рукою, і четверо людей на сцені стали обертатися навколо своєї осі.

– У тих степах, із яких я прийшов, дикий пес – звір жіночний. Він сторожкий полювальник, бо розвинув свій інстинкт, проте водночас він боязкий і сором’язливий. Він не застосовує грубої сили, він застосовує стратегію. Хоробрий, обережний, швидкий. За одну секунду він переходить від цілковитої розслабленості до напруженості тіла, готового стрибнути на свою жертву.

«А що ж дика коза?» – подумав я, звичний вигадувати всілякі історії. Михаїл також звик розповідати їх і відразу відповів на запитання, що зависло в повітрі:

– Дика коза наділена чоловічими якостями: швидкістю, розумінням землі. Двоє подорожують у своїх символічних світах, дві неможливості зустрічаються, а що вони долають свою природу та свої перешкоди, то створюють єдиний світ. Таким є монгольський міф: з різних натур народжується любов. Із суперечностей любов набирає силу. У зіткненні й перетворенні любов зберігається.

Ми маємо своє життя. Світові довелося докласти чимало зусиль, щоб добутися туди, де він є, ми організувалися в найкращий можливий спосіб; наш світ далекий від ідеального, але ми навчилися спільно жити. Проте в нашому світі чогось бракує – нам завжди чогось бракує, й тому ми зібралися тут сьогодні. Ми зібралися тут сьогодні для того, щоб кожен із нас допоміг іншим трохи поміркувати над резоном нашого існування. Розповідаючи історії, що не мають смислу, розглядаючи факти, які не вкладаються в загальну схему сприйняття реальності, можливо, ми протягом життя одного або двох поколінь зможемо відкрити інший шлях.

У «Божественній комедії» італійський поет Данте написав приблизно таке: «У той день, коли людина дозволить, щоб з’явилася справжня любов, речі, які були впорядковані, утворять безлад і розхитається все те, що ми вважаємо певним, вважаємо істинним». Світ стане справжнім, коли людина навчиться любити, а поки що ми живемо, вважаючи, що знаємо любов, але не маючи мужності прийняти її такою, якою вона є.

Любов – дика сила. Коли ми намагаємося підкорити її, вона нас руйнує. Коли намагаємося ув’язнити її, вона нас поневолює. Коли намагаємося зрозуміти її, вона залишає нас розгубленими й збентеженими.

Ця сила існує на Землі, щоб дати нам радість, щоб наблизити нас до Бога і до нашого ближнього. А проте сьогодні ми любимо так, що на кожну хвилину спокою припадає година тривоги.

Михаїл зробив паузу. Дивна бронзова таця знову задзеленчала.

– Як і щочетверга, ми не станемо розповідати історії про любов. Ми розповідатимемо історії про нелюбов. Ми роздивлятимемося те, що перебуває на поверхні, і спробуємо проникнути зором до того, що перебуває внизу: шар, де зберігаються наші звичаї, наші цінності. Коли ми проникнемо