Пауль Целан - Нічийна троянда

що утворюють астеризм Пояс Оріона: За давньогрецьким міфом, Оріон, син Посейдона, був мисливцем. На полюванні його супроводжував небесний пес Сиріус. За один із неблаговидних вчинків Оріона було осліплено, однак, отримавши від свого батька здатність ходити по хвилях, він морем дійшов до володінь бога сонця Геліоса, проміння якого повернуло йому зір. Невпинне просування Оріона на Схід збігається з вектором руху Целанового вірша.

103

Посох Якова — три зірки Поясу Оріона утворюють Посох Якова. Крім того, тут наявні також інші асоціації, насамперед з біблійним праотцем Яковом, праобразом вигнанця; з апостолом Яковом, до могили якого в Сантьяго де Компостела (іспанська Галісія) здійснюється паломництво, під час якого паломники тримають в руках посохи (апостол Яків вважається патроном паломників); «посохом Якова» в добу середньовіччя називали також інструмент для морського орієнтування (попередник секстанта).

104

Колхіда — рівнина, розташована між східним берегом Чорного моря та Кавказом. У давньогрецькій міфології — батьківщина Медеї, кінцева мета походу аргонавтів. Часто згадується в поезії Овідія, Мандельштама, прозі К. Паустовського. У Целана Колхіда уособлює не так конкретну місцевість, як певний духовний ландшафт, що поєднує в собі топос і логос, утопічний край і мовну вітчизну.

105

Пісенька про хруща — відома в німецькомовному просторі дитяча пісенька, що стала особливо популярною в часи Першої світової війни: «Maikäfer flieg! / Dein Vater ist im Krieg, / dein' Mutter ist in Pommerland, / Pommerland ist abgebrannt, / Maikäfer flieg!» («Хрущику, змайни! / Твій батько на війні, / мати в Померанії, / а вона вогняная, / хрущику, змайни!»). Ймовірно, поет перейняв цю пісеньку від своєї матері, тому вона символізує тут щасливе дитинство.

106

знайдені / надто легкими, надто важкими, надто легкими / на світових терезах — алюзія на біблійний епізод із Книги пророка Даниїла (5, 1-30), де розповідається про начертані таємничою рукою на стіні палацу халдейського царя Валтасара в завойованому ним Вавилоні слова: «Мене, мене, текел упарсін». Даниїл витлумачує їх так: «Мене» — порахував Бог царство твоє і покінчив його; «Текел» — ти зважений на вазі і знайдений легеньким; «Перес» — поділено царство твоє і віддане мідянам та персам. Широко відома написана на цей сюжет балада Г. Гайне «Валтасар», а в образотворчому мистецтві — картина Рембрандта «Бенкет Валтасара».

107

кульгава нога небожителів — у давньогрецькій міфології кульгавість була прикметою бога ковальського ремесла Гефеста, який у трагедії Есхіла приковує до скелі титана Прометея, що став на оборону людства. Кульгавим був міністр пропаганди Третього райху Йозеф Ґеббельс, який у своїх промовах виковував для німців словесні кайдани.

108

на / чию / зіркову добу запізно — тут йдеться про астрономічний термін, який означає часовий відтинок в історії Землі, її «зіркове» буття, коли нею було нагромаджено величезні запаси теплової енергії.

109

Axel Gellhaus., ln statu nascendi' — DIE NIEMANDSROSE und ihre Frühstadien — am Beispiel der Genese von «In Eins». In: Paul Celan. Die Niemandsrose. Lectures et Interpretation. Sous la direction de Ralf Zschachlitz. Nancy: Ventre de Recherches Germaniques et Scandinaves de l'Universite de Nancy II, 2003, S. 8.

110

Reiner Maria Rilke. Werke. Auswahl in drei Bänden. Erster Band: Gedichte. — Leipzig: Insel Verlag 1963, S. 352.

111

Yoko Tawada. Die Krone aus Gras. Zu Paul Celans «Die Niemandsrose». In: Text+Kritik, Heft 53/54 (Paul Celan). — 3. Auflage: Neufassung, November 2002, S. 177.

112

Alfred Kelletat. Hermeneutica zu Celan, anlässlich seines,Psalms' (Nachträge). In: Abhandlungen aus der pädagogischen Hochschule Berlin. Hrsg. von W. Heistermann. Bd. 1. Aus: Erziehungs-, Sozial- und Geisteswissenschaft. Berlin 1974, S. 301.

113

Theo Buck. «Auf Atemwegen». Zu Celans poetologischer Konfession in der «Niemandsrose». In: Lectures d'un oeuvre: Paul Celan. Die Niemandsrose. Ouvrage collectif coordonne par Marie-Helöne Queval. — Nantes: Editions Du Temps 2002, S. 13.

114

Marlies Janz. Vom Engagement absoluter Poesie. Zur Lyrik und Ästhetik Paul Celans. — Frankfurt a. M.: Syndikat, 1976, S. 129.

115

Marlies Janz, S. 129.

116

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar zu Paul Celans «Die Niemandsrose». — Heidelberg: Universitätsverlag Winter, 4. Auflage 2003, S. 12.

117

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 23.

118

Kurt Oppens. Blühen und Schreiben im Niemandsland. In: Über Paul Celan. Hrsg. von Dietlind Meinecke. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1970, S. 111.

119

Paul Celan. Der Meridian und andere Prosa. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1990, S. 55.

120

Paul Celan. Die Niemandsrose. Vorstufen — Textgenese — Endfassung. Bearbeitet von Heino Schmull unter Mitarbeit von Michael Schwarzkopf. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1996, S. 4–5 [Paul Celan. Werke, hrsg. von Jürgen Wertheimer. Tübinger Ausgabe]

121

Markus May / Peter Goßens / Jürgen Lehmann (Hrsg.) Celan-Handbuch. Leben — Werk — Wirkung. Stuttgart; Weimar: Verlag J. B. Metzler 2008, S. 82.

122

Bernd Witte. Der zyklische Charakter der «Niemandsrose». In: Argumentum e Silentio. International Paul Celan Symposium. Ed. by Amy D. Colin. — Berlin; New York: Walter de Gruyter 1987, S. 76.

123

Paul Celan. Gesammelte Werke. Fünfter Band: Übertragungen II. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag, 1992, S. 133.

124

Kurt Oppens, S. 109.

125

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 27.

126

Axel Gellhaus. ‚ln statu nascendi’ — DIE NIEMANDSROSE und ihre Frühstadien — am Beispiel der Genese von „In Eins“. In: Paul Celan. Die Niemandsrose. Lectures et Interpretations. Sous la direction de Ralf Zschachlitz. Nancy: Ventre de Recherches Germaniques et Scandinaves de l'Universite de Nancy II, 2003, S. 8.

127

Reiner Maria Rilke. Werke. Auswahl in drei Bänden. Erster Band: Gedichte. — Leipzig: Insel Verlag 1963, S. 352.

128

Yoko Tawada. Die Krone aus Gras. Zu Paul Celans „Die Niemandsrose“. In: Text+Kritik, Heft 53/54 (Paul Celan). — 3. Auflage: Neufassung, November 2002, S. 177.

129

Alfred Kelletat. Hermeneutica zu Celan, anlässlich seines,Psalms' (Nachträge). In: Abhandlungen aus der pädagogischen Hochschule Berlin. Hrsg. von W. Heistermann. Bd. 1. Aus: Erziehungs-, Sozial- und Geisteswissenschaft. Berlin 1974, S. 301.

130

Theo Buck. „Auf Atemwegen“. Zu Celans poetologischer Konfession in der „Niemandsrose“. In: Lectures d'un oeuvre: Paul Celan. Die Niemandsrose. Ouvrage collectif coordonne par Marie-Helene Queval. — Nantes: Editions Du Temps 2002, S. 13.

131

Marlies Janz. Vom Engagement absoluter Poesie. Zur Lyrik und Ästhetik Paul Celans. —