Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

наймемо на місці, якщо буде потреба. Але я не думаю, що вони нам знадобляться.

— Працівників у вас предостатньо, — сказав Атанагор.

— За потреби, — зазначив Амадіс, — переманю вашу команду, запропонувавши їм більшу платню.

Атанагор поглянув на Амадіса й засміявся.

— Ви такий кумедний з цією своєю залізницею!

— Що в мені такого кумедного? — роздратовано запитав Амадіс.

— Думаєте, ви ось так переманите мою команду?

— Звісно, — відповів Амадіс. — Я їм запропоную премію, більшу за зарплату, а ще соціальні виплати, заводський комітет, кооператив і поліклініку.

Атанагор засмучено похитав сивою головою. Така злість співрозмовника зрівняла його з землею, і Амадісові, якщо можна так висловитися, здалося, що археолог здимів. Зусилля акомодації очей — і той знову з’явився в його незайманому полі зору.

— Нічого у вас не вийде, — сказав Атанагор. — Вони не божевільні.

— От побачите, — запевнив Амадіс.

— Вони в мене працюють за так.

— На одну причину більше.

— Вони люблять археологію.

— Полюблять будівництво залізниці.

— Урешті-решт, — сказав Атанагор, — скажіть прямо, ви закінчили Школу політичних наук?

— Так, — відповів Амадіс.

Атанагор помовчав кілька хвилин.

— І все-таки у вас схильності, — сказав він. — Однією Школою таке не пояснити.

— Не знаю, на що ви натякаєте, але мені це байдуже. Хочете піти зі мною? Вони прибувають за двадцять хвилин.

— Я з вами, — сказав Атанагор.

— А часом не знаєте, Дюпон буде вдома сьогодні ввечері?

— Ох! — утомлено сказав Атанагор. — Дайте мені спокій з вашим Дюпоном!

Амадіс промимрив щось, підводячись. Його письмовий стіл тепер було розташовано на другому поверсі ресторану Барріцоне. З вікна було видно дюни й рідкі зелені трави, до яких чіплялися маленькі жовті равлики й пісочні світлячки, що переливалися всіма кольорами веселки.

— Ходімо, — сказав Амадіс Атанагорові й зухвало перший пройшов у двері.

— Йду за вами, — сказав археолог. — А ви були менше схожі на директора, коли чекали на 975-й...

Амадіс Дюдю зашарівся. Вони саме спускалися сирими мало освітленими сходами, тож рум’янець Дюдю вихопив з мороку блискучі мідні об’єкти.

— Звідки ви про це знаєте?

— Я археолог, — сказав Атанагор. — Мені відкриті всі таємниці минулого.

— Ви археолог, не сперечаюся, — погодився Амадіс, — але ж не провидець.

— Не сперечайтеся зі мною, — сказав Ата. — Ви погано вихований хлопчисько. Я хочу допомогти вам зустріти ваш персонал, але ви погано виховані... Тут уже нічого не зробиш, коли ви погано, але все ж виховані. Ось така незручність.

Вони спустилися вниз й перетнули коридор. У залі ресторану Піппо за стійкою все ще читав газету, похитуючи головою й бормочучи щось своєю говіркою.

— Привіт, Піпетко, — привітався Амадіс.

— Добрий день, — сказав Атанагор.

— Бон джорно, — відгукнувся Піппо.

Амадіс і Атанагор вийшли на подвір’я перед готелем. Було сухо й спекотно, вітер пульсував над жовтими дюнами. Чоловіки попрямували до найвищої з них — високого піщаного пагорба, увінчаного зеленими чубчиками. Звідти відкривався вид за небокрай.

— З якого боку вони прибудуть? — запитав Амадіс.

— Та звідки завгодно, — сказав археолог. — Тут легко заблукати.

Він розглядався навкруги, повертаючись навколо своєї осі, і завмер, коли його вісь симетрії збіглася з лінією полюсів.

— Вони прибудуть звідти, — сказав він, указуючи на північ.

— Звідки-звідки? — запитав Дюдю.

— Баньки протріть, — сказав Ата, скориставшись арґо археологів.

— Бачу, — сказав Амадіс. — Але там лише одна автівка. Це, певно, професор Жуйрук.

Поки що було видно лише блискучу зелену цятку, а за нею хмару піску.

— Рівно у призначений час, — сказав Амадіс.

— Це не має жодного значення, — сказав Атанагор.

— А як же табельник?

— Невже його теж привезуть разом з обладнанням?

— Звісно, — відповів Амадіс. — А поки його немає, я сам фіксуватиму час приходу на роботу.

Атанагор з подивом втупився поглядом у співрозмовника.

— Що у вас за нутро таке? — запитав він.

— Напхане різною гидотою, як у всіх, — констатував Амадіс і відвернувся.

— .тельбухи й гній. А он і решта! — оголосив він.

— Підемо їм назустріч? — запропонував Атанагор.

— Не вийде, — сказав Амадіс. — Вони прибувають з різних боків.

— Можна розділитися.

— Ще чого! Щоб ви їм наговорили різних нісенітниць? Урешті-решт, у мене вказівки: я маю їх зустріти особисто.

— Нехай так, — сказав Атанагор. — Добре, дайте мені спокій, пішов я звідси.

Збитий з пантелику, Амадіс вріс у землю: його ноги почало затягувати, бо під поверховим шаром піску був інший, значно глевкіший. Він спустився з дюни й попрямував назустріч своєму загонові.

Тим часом автівка професора Жуйрука неслася на всіх парах поміж пустот і повнот. Зігнутий у три погибелі нудотою, інтерн ховав обличчя у вологу серветку й украй непристойно гикав. Жуйрук не давав себе зламати таким дрібницям, тож весело наспівував аме-рикоську пісеньку під назвою «Show[31] Me the Way to Go Home», що цілком пасувала до обставин як словами, так і нотами. Підкоривши крутий пагорб, він віртуозно перейшов до «Takin’ a Chance for Love» Вернона Дюка[32], а інтерн заходився стогнати так жалісливо, що міг би розчулити навіть торговця протиградовими ракетами. На спуску Жуйрук піддав газу, й інтерн замовк, адже не міг стогнати і блювати одночасно — невиправна вада буржуазної освіти.

З останнім риком мотора й завершальним хрипом інтерна Жуй-рук нарешті зупинив машину перед Амадісом, що гнівним поглядом проводжав археолога, який ішов назустріч каравану.

— Добрий день, — привітався Жуйрук.

— Добрий день, — відповів Амадіс.

— Бр-ру-у-а-а!.. — сказав інтерн.

— Ви вчасно, — констатував Амадіс.

— Зовсім ні, — заперечив Жуйрук. — Я завчасно. До речі, а чому ви не носите жовтих сорочок?

— Бо вони жахливі, — сказав Амадіс.

— Так, — погодився Жуйрук, — визнаю, що з вашим землистим тоном обличчя це було б катастрофою. Лише красиві чоловіки можуть собі таке дозволити.

— Ви вважаєте себе красивим чоловіком?

— Перш за все ви могли б до мене звертатися згідно з моїм ступенем, — сказав Жуйрук. — Я професор Жуйрук, а не абихто.

— Це другорядне питання, — сказав Амадіс. — У будь-якому разі я вважаю, що Дюпон набагато красивіший за вас.

—