Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

— Вітеллій так розлютився, що його пурпурова аура засвітилась. Він оголив свій примарний гладіус і заволав: — От тобі!

Вітеллій ударив Френка декілька разів у груди мечем, що зашкодив хлопцеві не більше, ніж лазерна указка.

— Ай, — промовив Френк із чемності.

Вітеллій цим начебто вдовольнився і сховав меч.

— Сподіваюсь, тепер ти двічі подумаєш, перш ніж сумніватись у словах старших! Ось що... тобі нещодавно виповнилось шістнадцять, чи не так?

Френк кивнув. Він не певен був, звідки Вітеллій дізнався про день народження, оскільки говорив про нього тільки з Хейзел, але привиди мали свої способи дізнаватись таємниці. Наприклад, робитися невидимими та підслуховувати.

— То от чому ти такий сварливий, гладіаторе! Це можна зрозуміти. Шістнадцятий день народження — день змужнілості! Твій божественний батько мав би тебе визнати, навіть не сумнівайся. Можливо, це був дуже непомітний знак? А може, він вирішив, що ти молодший? Ти здаєшся молодшим, сам знаєш, із цим пухкеньким дитячим обличчям.

— Дякую, що нагадав, — буркнув Френк.

— Ага, пам’ятаю своє шістнадцятиріччя, — замріяно промовив Вітеллій. — Дивовижний знак! Курча у спідній білизні.

— Перепрошую, що?

Вітеллій пихкнув з почуттям гордості.

— Саме так! Я був біля ріки, перевдягався для лібералії. Посвята у чоловіки, ну ти розумієш. У ті часи ми робили все як належить. Я вже зняв свою дитячу тогу й мився, щоб потім одягнути дорослу. І тут зненацька бозна-звідки вибігло сніжно-біле курча, стрибнуло в мою пов’язку і втекло разом із нею. Тієї миті вона-вже була не на мені.

— Радий за тебе, — промовив Френк. — Та можна більше без подробиць?

— Ох. — Вітеллій не слухав. — Це був знак, що я нащадок Ескулапія, бога лікування. Я узяв собі когномен Ретікулій, тому що це означає «спідня білизна», щоб він нагадував мені той благословенний день, коли курча поцупило мою пов’язку на стегна.

— То... отже, твоє ім’я — пан Спідня Білизна?

— Хвала богам! Я став військовим лікарем легіону. Ну а що було далі — усім відомо. — Він великодушно розкрив обійми. — Не втрачай віри, хлопче. Можливо, твій батько запізнюється. Звісно, здебільшого знаки не такі яскраві, як моє курча. Був у мене колись товариш, то йому жук-гнойовик...

— Дякую, Вітеллію, але мені треба закінчити з поліруванням обладунків...

— А як же горгонська кров?

Френк завмер. Він нікому про це не розповідав. Наскільки йому було відомо, тільки Персі бачив, як він привласнив собі пляшечки, знайдені біля ріки, і їм так і не вдалося про це поговорити.

— Спокійно, — буркнув Вітеллій. — Я лікар. Я чув легенди про кров горгон. Покажи-но мені пляшечки.

Неохоче Френк дістав дві, керамічні фляги, знайдені в Малому Тибрі. Коли чудовиська розчиняються, від них часто залишаються трофеї: чи то ікло, чи то зброя, чи навіть ціла голова чудовиська. Френк одразу зрозумів, що це за пляшечки. За звичаєм, вони належали Персі, який убив горгон, але Френк не міг позбавитися думки, що пляшечки здатні йому допомогти.

— Так. — Вітеллій схвально поглянув на трофеї. — Кров, узята з правого боку тіла горгони, здатна вилікувати від будь-якої хвороби, навіть повернути мертвого до життя. Богиня Мінерва якось подарувала таку пляшечку моєму божественному пращуру Ескулапію. А от кров з лівого боку горгони миттєво вбиває. То де з них яка?

Френк опустив очі на пляшечки.

— Не знаю. Вони однакові.

— Га! Але ти сподіваєшся, що правильна пляшка розв’яже твою проблему з підпаленою паличкою, еге ж? Можливо, зруйнує твоє прокляття?

Френк був такий ошелешений, що не міг вимовити жодного слова.

— О, не хвилюйся, хлопче, — хихикнув привид. — Я нікому не розповім. Я ж лар, захисник когорти! Я б нізащо не наразив тебе на небезпеку.

— Ти встромив мені меча в груди.

— Довірся мені, хлопче! Я тобі співчуваю — ти носиш на собі прокляття аргонавтів.

— Яке прокляття?

Вітеллій відмахнувся від запитання.

— Не будь таким скромним. Ти маєш давнє коріння. Не тільки римське, а й грецьке. Не дивно, що Юнона...— Лар підвів голову, наче почув зверху чийсь голос. Його обличчя зблідло, а аура замерехтіла зеленим кольором. — Ну, я сказав достатньо! Хай там як, вирішуй сам, кому дістанеться горгонська кров. Припускаю, що цьому новоприбулому Персі вона теж може стати в пригоді, з його втраченими спогадами.

«Що Вітеллій хотів сказати, — подумав Френк. — І що його так налякало?» Френк навіть гадки не мав, проте відчував, що надалі Вітеллій має намір тримати язика за зубами.

Френк поглянув на дві пляшки. А йому навіть не спало на думку, що вони можуть знадобитися Персі. Хлопець відчував провину за те, що планував використати кров для себе.

— Так. Авжеж. Слід віддати їх йому.

— Як знаєш, але якщо хочеш пораду... — Вітеллій знову стурбовано глянув угору. — Вам обом слід почекати з використанням горгонської крові. Якщо мої джерела кажуть правду, вона може знадобитись під час вашого завдання.

— Завдання?

. Двері в арсенал із шумом відчинилися.

Усередину ввірвалась Рейна з металевими хортами. Вітеллій розчинився в повітрі. Йому, може, й подобались курки, але от собак претора він любив не дуже.

— Френку! — Рейна здавалась занепокоєною. — Облиш це! Знайди Хейзел. Приведи сюди Персі Джексона. Щось він там занадто затримався. Не хочу, щоб Октавіан...— Вона завагалась. — Просто приведи Персі сіоди.

* * *

Тож Френк помчався стрімголов до Священного пагорба.

На зворотному шляху Персі поставив йому безліч запитань про брата Хейзел, Ніко, але Френкові нічого було відповісти.

— Начебто непоганий хлопчина, — сказав Френк. — Він не такий, як Хейзел...

— Тобто?

— О, ну...— Френк закашлявся. Він мав на увазі, що Хейзел добріша та привабливіша, але вирішив цього не казати. — Ніко якийсь таємничий. Поряд із ним усі нервують — син Плутона і все таке.

— Але ти не нервуєш?

Френк знизав плечима.

— Плутон крутий. Він не винний, що керує Підземним царством. Йому просто не пощастило, коли боги ділили світ. Ти ж чув цю історію? Юпітер отримав небеса, Нептун — моря, а Плутон — підземелля.

— Тебе не лякає смерть?

Френк ледве не розсміявся. «Анітрохи! Сірників не знайдеться?»

Натомість він сказав:

— У давні часи, тобто грецькі, коли Плутона називали Аїдом, у ньому бачили лише бога смерті. А коли він став римським богом, то став більш...