Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

ну, не знаю, поважним, може. Він став ще й богом багатства. Усе, що під землею, належить йому. Тому я й не уявляю його таким уже жахливим.

Персі почухав голову.

— Як бог може стати римським? Якщо він грецький, хіба він не мусить залишатись грецьким?

Френк зробив декілька кроків, розмірковуючи над цим. Вітеллій би вже влаштував Персі годинну лекцію на цю тему, імовірно, навіть із презентацією в павер-поінт. Та Френк сказав, як міг:

— Римляни бачили це так: вони запозичили грецьку культуру та вдосконалили її.

— Вдосконалили? — Персі зробив кислу міну. — А що з нею було не так?

Френк пригадав слова Вітеллія: «Ти маєш давне коріння. Не тільки римське, а й грецьке». Його бабуся колись сказала щось схоже.

* * *

— Не знаю, — визнав він. — Рим був успішнішим за Грецію. Римляни створили величезну імперію. І боги в римські часи відігравали більшу роль — вони стали могутнішими, отримали більші сфери впливу. Тому вони й досі поряд. Не злічити, скільки цивілізацій збудовано на основі Римської імперії. Боги стали римськими, тому туди змістився центр влади. Римський Юпітер став відповідальнішим за Зевса. Марс — впливовішим і дисциплінованішйм.

— А Юнона стала хіпі-бабцею, — зазначив Персі. — То ти хочеш сказати, що старі грецькі боги узяли й перетворились на римських? І нічого грецького в них не залишилось?

— Ну...— Френк озирнувся навсібіч, аби переконатися, що поряд немає таборян чи ларів, хоч до головних воріт залишалося ще не менше сотні ярдів. — Це делікатна тема. Дехто каже, що грецький вплив і досі існує... ну, типу, боги частково залишаються греками. Я чув історії про напівбогів, які залишають Табір Юпітера. Вони відмовляються від римських тренувань і намагаються продовжувати грецькі звичаї — стають героями-одинаками замість того, щоб працювати в команді, як це заведено в легіоні. А ще, у давні часи, коли Рим пав, східна частина імперії — грецька — вціліла.

Персі витріщився на нього.

— Цього я не знав.

— Вона називалась Візантією, — Френку подобалося промовляти це слово, воно круто звучало. — Східна частина імперії протрималася ще тисячу років, але завжди була більше грецькою, ніж римською. Для тих із нас, хто продовжує римські традиції, це, так би мовити, болюче питання. Тому, у якій би країні ми не влаштувались, Табір Юпітера завжди розміщується на заході — на римській частині місцевості. Схід уважається нещасливим.

— От як... — Персі нахмурився.

Френку не важко було зрозуміти розгубленість Персі. У нього самого паморочилося в голові від цієї греко-римської плутанини.

Вони дійшли до воріт.

— Я відведу тебе до лазні, щоб ти міг помитися, — промовив Френк. — Але спершу... щодо тих пляшечок, які я знайшов біля ріки.

— Горгонська кров. Одна пляшка лікує. Інша — вбиває.

— То тобі відомо?— Очі Френка викотилися від здивування. — Слухай, я не мав наміру їх привласнювати. Я просто...

— Я знаю, чому ти це зробив, Френку.

— Знаєш?

— Еге. — Персі усміхнувся. — Якби я прийшов до табору з пляшкою отрути в руці, то мав би поганий вигляд. Ти хотів мене захистити.

— О... так? — Френк потер спітнілі долоні. — Нам би дізнатися, що в якій з пляшок. Це може повернути твої спогади.

Усмішка Персі згасла. Він задумливо поглянув на пагорби вдалечині.

— Можливо... Але тобі слід притримати ці пляшки. Наближається битва. Вони можуть знадобитись нам, щоб урятувати комусь життя.

Френк витріщився на нього, ледве не з благоговінням. Цей хлопець має можливість повернути собі пам’ять, але не робить цього через те, що комусь пляшка може знадобитися більше за нього? Звісно, римляни повинні бути безкорисливими та готовими допомогти товаришам, але Френк сумнівався, що в таборі ще хтось здатен на таке саме рішення.

— То ти зовсім нічого не пам’ятаєш? — запитав Френк. — Родину, друзів?

Персі доторкнувся до глиняних намистин, що висіли на його шиї.

— Тільки проблиски. Усе туманне. Дівчину... Я гадав, що вона буде в таборі. — Він з опаскою глянув на Френка, наче сумнівався: казати далі чи ні. — Її звали Аннабет. Ти такої не знаєш, еге ж?

Френк похитав-головою.

— Я знаю у таборі всіх, і Аннабет тут немає. А твоя родина? Твоя мати смертна?

— Гадаю, що так... Вона напевно шаленіє від хвилювань. Ти часто бачишся зі своєю мамою?

Френк зупинився біля входу до лазні. Узяв кілька рушників із комори.

— Вона померла.

Персі нахмурився.

— Як?

Зазвичай Френк брехав. Він казав «нещасний випадок» і змінював тему. В іншому разі емоції виходили з-під контролю. У Таборі Юпітера не можна було плакати. Не можна було виказувати будь-яку слабкість. Та говорити з Персі виявилось легше.

— Мало хто з американців про це знає. — Френк пхнув. — Але так. Канада має там свої загони. Мама була капітаном. Одна з перших жінок, які загинули в бою. Вона врятувала декількох солдатів, які потрапили під ворожий обстріл. Але сама... сама вона Загинула. Похорон був саме перед тим, як я вирушив сюди.

Персі кивнув. Він не розпитував подробиці, за що Френк був удячний. Не сказав, що йому прикро чи чогось подібного, що, начебто, мало підбадьорювати, але, насправді, завжди дратувало: «Ох, бідолашний. Тобі, мабуть, так важко. Прийми мої найщиріші співчуття».

Персі наче вже стикався зі смертю і розумів, що таке горе. Він просто слухав — і це було головним. Не потрібно слів про співчуття. Полегшити біль можна тільки рухаючись далі — рухаючись уперед.

— Покажеш мені лазні? — запропонував Персі. — Я надзвичайно брудний.

— Еге ж. — Френк спромігся на усмішку. — Є трошки.

Поки вони проходили до парильні, у голові Френка зринали думки про бабусю, про маму і про його жахливе, завдяки Юноні та її скіпці, дитинство. Він майже шкодував, що не може, забути своє минуле, як забув своє Персі.

X Френк

Френк майже не пам’ятав самого похорону.

Але він пам’ятав години, що йому передували — коли бабуся знайшла його на задньому подвір’ї. Він тоді розстрілював з лука її порцелянові вази.

Бабуся Френка мешкала у величезному маєтку із сірого каміння, розташованому на дванадцяти акрах у Північному Ванкувері. Заднє подвір’я будинку виходило просто до парку Лінн — Каньйон.

Ранок видався холодним і мрячним, але Френк не відчував холоду. Він був одягнений у