Метьюз Джейсон - Червоний горобець

Ґейбл бачив обличчя Нейта, його відсторонений погляд. Гаразд, сказав він собі, щось цього хлопця гризе зсередини. Він таке вже бачив, талановитий оперативник, який надто, курва, переймається своєю репутацією та майбутнім, щоб розслабитись і пустити все на самоплив. Той блідомордий Ґондорф потріпав малому нерви, йому має бути соромно, і тепер вони з Форсайтом мусили навчити Неша правильних думок. Він подумки зробив собі замітку — поговорити з головою резидентури. Чого-чого, а оперативника, який не знає, коли слід натискати вербувальний курок, їхній резидентурі точно не бракувало.

Адана-кебаб від Таріка

Перемолоти болгарський та червоний перець, змішати з сіллю та оливковою олією. Додати до пюре фарш із баранини, нарізану цибулю, часник і петрушку, подрібнене кубиками масло, коріандр, кмин, паприку. Змішати та зліпити пласкі кебаби; смажити на грилі до майже обгорілого стану. Подавати з обсмаженим на грилі пшеничним хлібом та свіжою тонко нарізаною фіолетовою цибулею, посипаною лимоном і сумахом.

7

Іржавий пояс Америки, відомий також як Індустріальний або Фабричний пояс, — частина Середнього Заходу та східного узбережжя США, де від початку промислової революції і до 1970-х років були зосереджені сталеливарне виробництво та інші галузі американської важкої промисловості.

8

Browning High-Power (HP) — самозарядний пістолет конструкції Дж. Браунінга й Дідьє Сева з УСМ одинарної дії.

8

Біло-блакитне судно «Восход» на підводних крилах сповільнило хід і наблизилось до пірсу у звивистій хмарі блакитного диму з дизельного двигуна. Тримаючи в руці маленьку валізу, Домініка ступила на круту рампу над імлистим берегом і підійшла до автобуса на вкритій гравієм дорозі біля річки. Одинадцять молодих людей — сім жінок та чотири чоловіки — тягнулися пірсом за нею. Мовчазні й виснажені, вони поскладали свої сумки біля відкритого багажного відділення автобуса. Ніхто не розмовляв і не дивився одне на одного. Домініка обернулася й поглянула на Волгу, сосни вишикувались уздовж берегової лінії з обох боків. Повітря було вологе, річка пахла дизельним паливом. За три кілометри на північ, біля вигину річки, в ранковому тумані можна було розгледіти шпилі та мінарети Казанського Кремля.

Домініка знала, що це Казань, позаяк вони їхали містом з аеродрому, повз усі дорожні знаки на шосе. Це означало, що вони в Татарстані, все ще в європейській частині Росії. Опівночі вони пролетіли сім сотень кілометрів з Москви до темного військового аеродрому. На непідсвічених знаках було написано «БОРИСОГЛІБСЬКИЙ АЕРОДРОМ» та «КАЗАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АВІАЦІЙНИЙ ЗАВОД». Вони мовчки сіли в автобус із зіркоподібними тріщинами на вікнах, затулених брудними сірими завісами. Проїхали тихими передсвітанковими вулицями до пірсу, де перейшли на судно на підводних крилах, що хиталося на хвилях, доки сонце підіймалося над містом.

Вони мовчки прочекали годину на сидіннях судна, схожих на крісла літака, серед задушливого повітря. Аритмічне погойдування корпусу, вода, що стікала на пірс, і скрип зношених нейлонових тросів, натягнутих на швартові тумби, спочатку викликали в неї нудоту, а потім ледь не приспали. Окрім водія автобуса та чоловіка на містку судна, вони нікого не бачили. Домініка спостерігала, як сонячне світло розходиться на воді, й рахувала морських птахів.

Врешті-решт до сходні під’їхала сіра «Лада», з якої вийшли чоловік і жінка, несучи дві картонні коробки. Вони піднялися на човен, поставили коробки на стійці в передній частині кабіни й відкрили їх.

— Підходьте, пригощайтесь, — сказала жінка й зайняла сидіння в першому ряду, спиною до пасажирів. Усі повільно підвелися й підійшли. Востаннє вони їли вчора, за сніданком. Одна коробка була набита солодкими свіжоспеченими пиріжками з родзинками, інша — пакетами теплого оранжаду. Чоловік спостерігав, як пасажири повертаються на місця, після чого вийшов і поговорив з тим, що стояв на містку. Двигуни судна з гуркотом запустилися, і сидіння почало трусити. Алюмінієві сходні брязнули об пірс, і троси відв’язали.

Судно летіло вперед, тримаючись на крилах, а коли опускалося на воду, все навколо тряслося. Сидіння під нею вібрувало, бриньчали ілюмінатори в салоні, дзеленчали металеві попільнички, вбудовані в підлокітники. Намагаючись подолати нудоту, Домініка зосередилась на тканині брудних підголовників попереду. Коледж куртизанок. Вона летіла Волгою назустріч колосальному приниженню.

Тепер вони були в автобусі, безіменна жінка сиділа на перед­ньому сидінні. Вони пробиралися залитим сонцем сосновим лісом і нарешті зупинились біля бетонної стіни. Сонце світило крізь потріскане скло на даху. Автобус просигналив, протиснувся у ворота й піднявся звивистою доріжкою, зупинившись перед двоповерховим особняком в стилі неокласицизму, з потрісканим шифером на даху мансарди. В лісі було геть тихо, жодного поруху вітру, і біля особняка не було видно нікого.

Глибоко вдихни. Нумо, зберися. Ця гидка школа була черговою перешкодою, ще однією жертвою, перевіркою її вірності. Вона стояла в сосновому лісі, перед особняком гірчичного кольору, і чекала. Вона прибула в школу горобців.

Після розмови з дядьком Домініка не раз обдумувала варіант послати всіх під три чорти. Вона планувала відвезти матір назад до Стрєльни, на Невській Губі, біля Петербурга. Вона могла б піти вчителем або тренером в зал. З часом, якщо поталанить, можна було б навіть спробувати повернутися до балету, влаштувавшись до академії імені Ваганової. Але ні, вона вирішила інакше. Вона впорається, чого б це їй не коштувало. Її не пристрелять. Ідеться про фізичну любов, не важливо, що` вони змушуватимуть її робити, її духу вони не зламають.

Навіть попри те, що подумки вона опиралася самій цій думці, таємне «я» Домініки, дзизкуче єство її тіла, все гадало, чи зможуть підлі катехизники з гірчичного будинку перед її очима задовольнити її. Вона ненавиділа саму думку про школу горобців і гнівалась через те, що її сюди відправили, та потайки все ж чекала й пильнувала.

— Лишіть свої речі в коридорі й ідіть за мною, — сказала жінка, яка завела їх парадними сходами крізь високі вхідні двері зі старого дерева. Всі зібрались в аудиторії. Судячи з книжкових полиць, раніше це була бібліотека, яку перетворили на лекційну залу з піднятою дерев’яною платформою, помостом і кількома рядами скрипучих дерев’яних стільців в іншому кінці кімнати. Жінка, убравшись у безформний чорний костюм, пройшлась біля них і видала по конверту в руки.

— Всередині ви знайдете номери своїх кімнат, — сказала вона, — та імена, які ви отримаєте на час вашої підготовки. Користуйтесь тільки цими іменами. Забороняється розкривати будь-яку особисту інформацію про себе іншим студентам. За будь-яке порушення цього правила негайно відраховують.

У свої п’ятдесят адміністраторка мала зібране догори сиве волосся, прямокутне обличчя та прямий ніс. Вона нагадувала жінку з поштових марок, Терешкову, першу жінку в космосі. Її слова вилітали краплями жовтого.

— Вас обрали для спеціалізованого навчання, — сказала матрона. — Це велика честь. Декому з вас природа підготовки може здатися дивною і чужою. Зосередьтесь на заняттях та вправах. Решта не має значення.

Її голос луною відбивався під стелею високої зали.

— А тепер ідіть нагору до своїх кімнат. Вечеря о шостій у їдальні, далі коридором. Навчання почнеться тут, о сьомій. А тепер ідіть. Розійдіться.

У горішньому коридорі Домініка нарахувала дванадцять кімнат, по шість з обох боків, цифри в потрісканих емальованих ромбах, пригвинчених до дерева. Між дверима кімнат уздовж коридору були й інші, прості двері,