Метьюз Джейсон - Червоний горобець

без ручок. Їх можна було відкрити лише за допомогою ключа. Її кімната була пофарбована у світло-зелений колір, скромна, зате зручна, з односпальним ліжком, шафою, столом і стільцем. Від покривала на ліжку, від стінної шафи та від складеної на полиці постільної білизни линув слабкий, але тривкий запах засобу для дезінфекції. Туалет у кімнаті (над яким висів ручний душ) був відгороджений завіскою, поруч стояла вкрита іржею раковина. Над письмовим столом висіло велике дзеркало, надто велике. Воно здавалось недоречним у такій казарменій кімнаті. Домініка притулилася щокою до дзеркала й поглянула на його поверхню у блискучому світлі. Срібна димність двостороннього дзеркала. Ласкаво просимо до школи горобців.

Сутінків і нічного неба не видно крізь верхівки сосен. Світло в будинку тьмяне; годинників немає зоасім. Ні в кого не дзвонить телефон. У коридорах, на сходах та в кімнатах на першому поверсі тихо; на будинок насунувся вечір. Стіни голі, жодних тобі портретів Леніна чи Маркса, хоча лишились вицвілі прямокутники там, де ці портрети колись висіли. Яка знатна татарська сім’я жила тут до революції? Серед цих сосен влаштовували пишні гуляння? Полювали? Чи чули вони свист московського пароплава з річки? Який радянський інстинкт змусив створити школу так далеко від Москви?

Вона оглянула стіл за вечерею, доки одинадцять інших «студентів» тихо черпали ложками токмач, густий вермішелевий суп, який з величезної біло-блакитної порцелянової супниці їм у тарілки насипав мовчазний офіціант. Далі слідувала тарілка вареного м’яса. Усім жінкам та трьом чоловікам було трохи за двадцять. Четвертий чоловік здавався навіть молодшим, ще підлітком, худорлявим та блідим. Когось із них також навчали в СВР? Домініка повернулася до жінки ліворуч від себе і всміхнулася.

— Мене звуть Катя, — сказала вона, використавши свій навчальний псевдонім.

Жінка посміхнулася у відповідь.

— Я Аня.

Це була струнка білявка з широким ротом та високими вилицями, злегка вкритими веснянками. Вона мала вигляд красуні-доярки з блідо-блакитними очима. Її слова були волошками — блакитними, невинними та щирими. Решта соромливо пробубніли свої псевдоніми. Після вечері всі мовчки перейшли до бібліотеки.

У кімнаті стояла повна тиша, потім світло згасло. Ласкаво просимо до школи горобців. Почався фільм, різкі чорно-білі зображення, жорстокі, дикі, бридкі, вони розкривали на екрані, на стіні кімнати, напружені обличчя, стиснуті тіла, статеві органи без кінця й краю, всюди, і настільки близько зняті, що ставали гінекологічними, невпізнаваними, чужорідними. На повній гучності увімкнули звук, і Домініка побачила, як голови її однокласників похитнулись назад від неочікуваної атаки звуку й картинки. Для неї повітря було сповнене виром кольорів. Вона відчула ознаки перенавантаження, коли почалася кровоточива послідовність червоного-пурпурового-синього-зеленого-жовтого. Вона втратила контроль і заплющила очі, щоб уникнути натиску. Тоді динамік стрельнув, і раптом звук став ледь чутним, настільки, що здавалося, ніби жінка на екрані шепоче, хай навіть її волосся налипло на щоку, а її тіло трусилося під натиском схованого за кадром партнера.

Світло замиготіло на балках під стелею, за двадцять футів над її головою. Чи стане їй сил лишитися тут до кінця? Чого вони від неї очікують? Що зроблять, якщо вона встане й вийде з кімнати? Її звільнять зі служби? Ну й начхати. Їм потрібен був горобець, вони отримають горобця. Ніхто не знав, що вона бачить кольори. Михайло сказав, що вона відчуває людей краще за будь-якого іншого студента в його кар’єрі. Вона лишиться. Вона навчиться.

Вона сказала собі, що це не любов. Ця школа, цей особняк, відокремлений від світу стінами, утиканими зверху битим склом, був двигуном держави, яка інституціоналізувала й дегуманізувала любов. Це не рахувалося, це був фізичний секс, це було тренування, як у балетній школі. У мигтінні променів світла серед затхлої бібліотеки Домініка сказала собі, що все витримає, на зло цим байстрюкам.

Увімкнулось світло, студенти сиділи з розпашілими обличчями, зніяковілі. Аня шмигнула носом і витерла очі тильним боком долоні. Матрона звернулась до студентів сухим, суворим голосом.

— У вас була довга мандрівка. Повертайтесь до своїх кімнат і відпочиньте. Навчання продовжиться завтра вранці, в нуль-сім-нуль-нуль. Розійтись.

Ніщо в її поведінці навіть віддалено не вказувало на те, що вони дивилися фільм, де дев’яносто хвилин люди займалися коїтусом. Вони вийшли й піднялися великими сходами с масивними дерев’яними поручнями. Аня кивнула «на добраніч» і зачинила двері. Домініка гадала, чи знає Аня або хтось інший, що невидимі члени персоналу Інституту Кона набились до вуайєристських кабінок між кімнатами і стежитимуть, як вони роздягаються, миються та сплять.

Домініка стала перед дзеркалом, провела по волоссю щіткою з довгою ручкою, єдиним артефактом, який вона прихопила з дому, і глянула на щітку в руці, ніби та здатна її дражнити. Вона стояла і розстібала блузку. Почепила блузку на дротяну вішалку й безтурботно повісила на рамку дзеркала, прикривши один його бік. Вона поставила свою валізку на стіл і відкрила навпроти дзеркала, закривши ще одну зону огляду, другу з трьох. Вона зняла спідницю й несвідомо зробила пірует, аби поглянути на вигин своєї спини та свій зад в нейлонових трусиках, перш ніж недбало кинути спідницю на раму дзеркала, сховавши останню третину. Зранку дзеркало очистять і, можливо, суворим тоном поговорять з нею про це, та спокійний сон був того вартий. Після цього вона почистила зуби, залізла під ковдру з дезінфікуючим ароматом камфори та трояндової олії й вимкнула світло. Щітку для волосся вона лишила на комоді.

***

Чоловіків відділили від жінок, дні зливалися, і вони втрачали відчуття часу. Сонні ранки були присвячені нескінченним лекціям з анатомії, фізіології, психології людської сексуальності. З’явилось кілька нових членів персоналу. Лікарка без кінця розповідала про сексуальні практики в різних культурах. Потім почалися заняття з чоловічої анатомії, їх навчали, як влаштоване чоловіче тіло, як збудити чоловіка. Техніка, позиції, сотні рухів. І все це вивчали, повторювали, запам’ятовували — камасутра Верхньої Волги. Домініка дивувалась цій страшній енциклопедії, липким епіфаніям, які руйнували нормальність, які назавжди позбавляли Домініку невинності. Чи зможе вона коли-небудь кохатися?

По обіді за графіком на них чекали «практичні заняття», ніби їх готували стати фігуристками. Вони навчалися ходити, навчалися розмовляти, навчалися діставати корок з пляшки шампанського. Були кімнати з використаним одягом, зношеними черевиками, вицвілою від поту білизною. Вони переодягалися і практикувались, розмовляючи між собою, навчаючись слухати, проявляти зацікавленість, робити компліменти, лестити і, що найголовніше, витягувати інформацію під час розмови.

Рідкісний пообідній час на товариські посиденьки: п’ятеро дівчат на підлозі бібліотеки сидять колом, майже торкаючись колінами, сміються, базікають, практикують, як самі вони казали, «сексуальні розмови», які чули у вечірніх фільмах.

— Ось так, — сказала чорноволоса дівчина з помітним чорноморським акцентом, після чого заплющила очі й пробурмотіла дерев’яною англійською: — Так, коханчики, я від вас кінчаю.

Вибух сміху, і Домініка поглянула на почервонілі обличчя, подумавши, як скоро деякі з них лежатимуть в самих лише трусиках в готелі «Інтурист» у Волгограді, спостерігаючи, як кістляві в’єтнамські торгові представники скидають взуття.

— Катю, спробуй ти, — сказала дівчина Домініці.

З першого ж вечора вони всі відчули, що вона якось відрізняється, що вона особлива. Сидячи поруч, Аня поглянула на неї з очікуванням.

Не знаючи чому, може, щоб