Метьюз Джейсон - Червоний горобець

нове життя, можливо, це розуміла дружина, вона здавалась розумною, крізь ту футболку проглядалися соски. Ґейбл поглянув на іншого хлопця з РПК, який немов узрів Ісуса чи Мухамеда, неважливо, він тримав руки перед собою, долонями вгору, спустився сходами й побіг вулицею, зникнувши в темряві.

Ґейбл дав малому п’ять кусків, аби той усе владнав. Більше вибити зі штабу не вдалося. Хтозна, куди вони поділися, можливо, переїхали до Франції чи Німеччини. П’ятеро курдських дітлахів вивчають німецьку. Коли їм виповниться двадцять, Нейт зможе їх знайти й завербувати. Трясця, здуріти можна. Гаразд, тепер до суті цієї сраної довгої історії.

— Наслідки були, курва, страшними, курбельоха гівна, я не жартую, — сказав Ґейбл.

Спочатку консульство, потім істеричний генеральний консул з тоненьким, як музична скринька, голоском, потім посольство в Анкарі, потім довгі розмови в держдепартаменті. Дипломат причетний до смертельної стрілянини, вони дуже засмутилися, дуже. Тяжкі наслідки. Довелося покинути Стамбул. Турецька національна поліція вручила мені нагороду, влаштувала обід на прощання. Вони були у захваті. Турецькі копи люблять гарну стрілянину. Але всі інші не на жарт розізлились, і це при тому, що ще навіть не почалося офіційне розслідування ЦРУ.

Ґейбл цілий місяць вовтузився з Управлінням безпеки в штаб-квартирі. Після сорока годин розмов було вирішено зупинитись на «недостатньому рівні конспірації». Голова резиденції в Анкарі не прикрив Ґейбла, надто багато політики замішано в справі, нагадує Ґондорфа, еге ж? За свою кар’єру доводиться зустрічатись далеко не з одним гівнюком.

Здавалося, перспективи Ґейбла щодо закордонних операцій були нульовими на невизначений час. Він застряг у кабінці чотири на чотири в турецькому відділі штаб-квартири, слухаючи, як двадцятитрирічна стажерка з іншого боку перегородки на зовнішній лінії розповідає своїй подрузі, як намагалася відсмоктати на вихідних своєму хлопцеві. Ніхто з молодих офіцерів не носив наручних годинників, трясця їхній матері: час вони дізнавались зі своїх телефонів, чи планшетів, чи як там воно зветься.

Ґейбл себе не жалів, це були операції. Все, що з ним траплялося, траплялося з певних причин. Слухай, найголовніше — це твій агент, його життя. Це єдине, що має значення.

Приблизно в той самий час Форсайт якраз заварив свою власну курбельоху гівна, але відскочив і опинився в Гельсінкі. Він чув, у якій дупі опинився Ґейбл — у цьому не було нічого нового, — і послав по нього, аби зробити своїм заступником, як у старі деньки, от тільки добрих старих деньків не існує, це міф. Екстатики у штаб-квартирі з радістю відпустили Ґейбла до Фінляндії, позаяк більш ніхто не хотів туди їхати, а його треба було спекатись — поганий вплив.

— От ми й тут, три дебіли в полі, працюємо біля довбаного арктичного кола. І ми з тобою п’ємо пиво в турецькій забігайлівці.

Ґейбл допив своє пиво й викрикнув: «Гесап!» Коли Тарік вийшов із кухні, Ґейбл вказав на Нейта:

— Він платить.

Нейт розсміявся.

— Стривай, — сказав він. — Як це, Форсайт заварив власну курбельоху гівна? Що з ним трапилось?

Нейт дістав з кишені кілька євро і дав Таріку.

— Здачу лиши собі.

Тарік скромно усміхнувся, кивнув Ґейблу й повернувся на кухню.

— Надто багато чайових, новачку, — сказав Ґейбл. — Не дозволяй їм звикати до такої розкоші. Вони мають лишатися голодними.

Ґейбл підвівся й закутався у своє пальто.

— Лайно собаче, — сказав Нейт. — Ти дав тому малому курдові п’ять кусків, аби витягти зі Стамбула, але навіть сам визнав, що справа була закінчена, марна. Ти не мусив йому платити.

Нейт дивився на Ґейбла, доки вони виходили з алеї і йшли у бік залізничного вокзалу. Ґейбл уникав погляду у відповідь, і Нейт розумів, що в кремезному Ґейблі ховається щось набагато більше, ніж здається на перший погляд. Та найближчим часом він не мав на меті перевіряти, що саме.

Повітря було холодне, і Нейт підняв комір свого пальта.

— Ти не відповів мені про Форсайта, — сказав він. — Що там за історія?

Ґейбл проігнорував це запитання і йшов собі далі тротуаром.

— Знаєш, де російське посольство? — спитав Ґейбл. — Китайське? Іранське? Сирійське? Ти мусиш за необхідності вскочити в машину й доїхати до будь-якого з них. Одного дня тобі, можливо, доведеться прикривати якогось бідолашного виродка. Дам тобі тиждень, щоб усі їх познаходити.

— Так, гаразд, без проблем. Так що з Форсайтом? Що сталося?

Нейту доводилось виляти засніженим тротуаром між перехожими, доки Ґейбл пробивав собі шлях крізь пообідній натовп. Вони підійшли до рогу й почекали світлофора. Нейт побачив кав’ярню на протилежному боці вулиці.

— По чашечці кави? Ходімо, я плачу.

Ґейбл поглянув скоса на Нейта й кивнув.

За кавою і чаркою бренді Ґейбл розповів історію.

Форсайт вважався одним із найкращих голів резидентур в управлінні. За двадцять п’ять років своєї кар’єри він піднявся по службі з бездоганними показниками. Ще молодим офіцером завербував першого в історії північнокорейського донощика. До падіння «стіни» він керував польським полковником, який надав Форсайту військові плани південного командування Варшавського договору. За кілька років по тому він завербував грузинського міністра оборони, який, в обмін на рахунок у швейцарському банку, організував перевезення танка Т-80 з новою реактивною бронею о 03:00 пляжем у Батумі, де його повантажили на важке десантне судно, яке ЦРУ орендувало в румунів.

Підіймаючись угору, Форсайт був одним із членів керівництва, який сам займався роботою і знав, у чому суть Гри. Офіцери його просто обожнювали. Посли приходили до нього отримати пораду. «Костюми» з сьомого поверху штаб-квартири довіряли йому, і у віці сорока семи років його винагородили вершками — посадою голови резидентури в Римі. Перший рік Форсайта в Римі, як і очікували, минув успішно.

А от чого ніхто не очікував, так це що політично тямущий Том Форсайт скаже гордовитій помічниці сенаторки, яка відвідувала Рим разом з делегацією конгресу, заткати рота і слухати, а не базікати під час брифінгу в резидентурі. Вона поставила під сумнів «заслужену мудрість» контроверсійної та надсекретної роботи римської резидентури. Двадцятитрирічна магістерка Єльського університету з політичних наук з двадцятимісячним досвідом роботи в Капітолії також особисто розкритикувала роботу Форсайта, зауваживши, що, на її думку, «конспірація тут, м’яко кажучи, слабувата». Це спровокувало зазвичай флегматичного Форсайта вимовити загадкове «срав пес!», що через декілька днів вилилося у повідомлення штаб-квартири про те, що сенаторка поскаржилася, що призначення Форсайта в Рим скасовується, що його звільняють.

Додавши справедливу догану в файл Форсайта, «сьомий поверх» мовчки запропонував йому роботу головою резидентури в Гельсінкі. Пропозицію було зроблено, аби продемонструвати Конгресу, що штаб симпатизує реакції Форсайта на безглуздий нагляд за оперативниками, які тяжко працюють у той час, коли делегації подорожують за кордон задля прогулянок магазинами, прикриваючись необхідністю ознайомчих поїздок. Більш того, пропозиція Форсайту очолити Гельсінкі була не зовсім щирою та прорахованою, адже ніхто всерйоз не вірив, що він погодиться. Резидентура була в шість разів меншою за римську й навряд чи вважалась найважливішою серед чотирьох резидентур у сонних скандинавських країнах, це була посада для новачка. Очікували, що Форсайт відмовиться, знайде собі інше заняття й за два роки, щойно отримає змогу вийти на пенсію, полишить службу.

— Прийнявши призначення, він, по суті, сказав «сьомому поверху» йти до біса, — продовжував Ґейбл. — За півтора року він влаштував мене своїм заступником, а вчора прибув ти. Не те