Настя Коваленко - Щастя , Настя Коваленко

Глава 16: Потрібен час для себе

Лілія сиділа в своїй кімнаті, дивлячись на телефон. Всі ці дні були переповнені емоціями — вона не могла далі тягнути цей внутрішній конфлікт. Між Єгором і Арсеном, між музикою і її почуттями. Вона відчувала, як її свідомість рветься на частини, і це почало заважати їй на репетиціях і виступах. Вона потребувала перерви.

Взяла телефон і на миттєвість замислилася. Написала повідомлення менеджеру:

«Привіт, мені потрібно пару днів на роздуми. Я візьму паузу і не буду на репетиціях наступні два дні. Мені потрібно розібратися зі своїми почуттями. Сподіваюся, ти зрозумієш. Лілія.»

Вона натиснула «відправити» і глибоко зітхнула. Це було важке рішення, але воно було необхідне. Вона давно не мала часу побути на самоті і зрозуміти, що вона насправді хоче. Всі ці стосунки, і не лише з Єгором та Арсеном, а й з її командою, — все стало таким складним і заплутаним.

Вона залишила телефон на столі, піднялася з ліжка і підійшла до вікна. За ним було похмуре небо, що навіювало відчуття спокою. Вона завжди любила дивитися на дощ, коли їй було важко. Це приносило заспокоєння.

Відчуваючи, як з'являється необхідність усамітнення, Лілія вирішила не виходити з дому. Вона не хотіла зустрічати ні Єгора, ні Арсена, не хотіла думати про їхні очікування і переживання. Вона потребувала тиші.

Але, як тільки вона закрила за собою двері, її телефон знову запульсував.

«Лі, де ти? Все нормально?» — було повідомлення від Арсена.

Лілія, хвилину подумавши, вирішила не відповідати. Вона взяла телефон і поставила його в дальній кут кімнати, щоб більше не чути звуків.

Тим часом Арсен почав хвилюватися. Він намагався зателефонувати Лілії, але телефон не відповідав. Спочатку він думав, що, можливо, вона просто занадто зайнята, або ж вирішила не відповідати через усі ці непорозуміння, що виникли між ними. Але коли минула година, а потім ще кілька, він почав переживати.

— Це не схоже на неї, — тихо промовив він, дивлячись на екран телефону, де все ще не було жодної відповіді. — Щось тут не так.

Єгор, з іншого боку, не міг залишити це без уваги. Відчуваючи, як напружуються його м’язи, він намагався зателефонувати Лілії, але вона не відповідала. Спочатку він подумав, що вона просто потребує часу, але чим більше він думав про це, тим більше відчував, що щось сталося.

— Це не може бути випадковість, — сказав він, стискаючи зуби. — Її не може не бути на зв'язку так довго.

Вони разом почали шукати її в інтернеті, але безрезультатно. Всі її сторінки були закриті, повідомлення не доходили, і ніхто не міг дати жодної конкретної інформації про те, де вона.

Лілія, тим часом, сиділа у своєму будинку, де ніхто не турбував її. Її світ став тихим. Вона просто сиділа біля вікна, дивлячись на дощ, який падав на землю, і роздумувала. Їй потрібно було зробити вибір, і для цього потрібно було зрозуміти свої власні почуття. Зараз, коли весь світ був поза її межами, вона відчула, що лише так зможе знайти відповідь на всі питання.

Але її спокій не тривав довго. Телефон знову запульсував, і Лілія подивилася на екран. Це було повідомлення від Арсена. Він не здавався, і вона відчула, як його слова буквально проникають в її свідомість, але вона не могла відповісти. Вона не була готова до цього.

Досить швидко на телефоні з’явилось ще одне повідомлення — тепер від Єгора. Він намагався її знайти.

Всі вони турбувалися, але чи була Лілія готова дати їм відповіді, які вони шукали?

Лілія сиділа на підвіконні, вглядаючись у холодний дощ за вікном. Її розум був переповнений думками про Арсена, про Єгора, про те, як усе змінилося. Але зараз вона не могла думати про них, вона не могла думати про нічого, окрім себе.

Телефон знову запульсував. Вона подивилася на екран — повідомлення від Єгора:

«Лі, я хвилююсь. Ти там?»

Вона глибоко зітхнула і повернула телефон обличчям вниз, щоб не бачити його повідомлення. Це було важко, але вона знала, що їй потрібно хоча б трохи часу для себе, для того щоб зрозуміти, чого вона хоче насправді.

Арсен, як завжди, був більш наполегливим. Вже через кілька хвилин він відправив ще одне повідомлення:

«Лі, що відбувається? Якщо ти не хочеш поговорити, напишеш хоча б, що з тобою? Ми хвилюємось.»

Лілія знову глянула на екран, але цього разу не відправила нічого. Вона була зворушена їхньою турботою, але водночас їй було важко мати справу з їхніми почуттями, коли її власні були такими заплутаними.

Через кілька годин Арсен і Єгор були вже не просто переповнені тривогою — вони почали шукати її, намагалися знайти хоча б якийсь слід. Вони дзвонили один одному, намагаючись дізнатися, чи хтось з команди знає, де вона може бути. І ось, коли Арсен вже вирішив поїхати до її будинку, Єгор залишив останнє повідомлення:

«Лі, ми не можемо залишити це так. Ти не одна. Ми поряд.»

Лілія не змогла стримати сльози. Вона відчувала їхню турботу, але не була готова впустити їх у свій світ. Вона була сама, і, хоча це було складно, вона потребувала цього самотнього простору, щоб все обдумати.

Ніч прийшла швидко. Лілія лягла на ліжко, закрила очі, але не могла заснути. Всі ці питання, всі ці почуття не давали їй спокою. І знову на телефоні загорівся світло — нове повідомлення від Єгора.

«Не залишай нас у невідомості, будь ласка.»

Вона хотіла відповісти, але не могла знайти слів. Відповідь здавалася такою складною і важливою, але вона не була готова розкривати свої почуття так швидко.

Всі ці емоції стали їй тяжкими, і вона відчула, як на серці важчає.

Тим часом Арсен, сидячи в машині перед її будинком, не міг зрозуміти, чому Лілія так поводиться. Він весь час був готовий підтримати її, але чому вона не хоче поговорити? Чому не відповідає?

— Може, це було не так просто, як я думав, — сказав він собі вголос, дивлячись на будинок Лілії, темний і затишний.

Єгор залишився в студії, весь час нервово дивлячись на телефон. Він постійно перевіряв повідомлення і знову і знову спробував зателефонувати, але безрезультатно. Він не міг зрозуміти, чому вона не хоче з ним говорити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍