Настя Коваленко - Щастя , Настя Коваленко

Вона зробила кілька кроків вперед, але в голові залишалася лише одна думка: Єгор чи Арсен? Чи може, це не питання вибору? А просто питання часу, коли її серце зрозуміє, кого воно обирає.

Її телефон різко вибив з думок. Це був Єгор.

«Ти де? Я чекаю біля твого під'їзду», — з’явилось повідомлення.

Лілія відчула, як серце стиснулося. Вона зробила глибокий вдих і вирушила вниз. На сходах було тихо, але вона відчувала, як кожен крок додає ваги її рішенню. Відкривши двері, вона побачила Єгора, який стояв, ховаючи свої емоції за звичною холодністю.

— Привіт, — ледве промовила Лілія.

— Привіт, — Єгор відповів коротко, не дивлячись їй у очі. — Як концерт?

— Все пройшло добре. Заспокоїлась трохи.

— Це прекрасно, — сказав Єгор, злегка усміхнувшись, але його посмішка була недолікованою, важкою. — Ти виглядала неймовірно.

Лілія злегка знизала плечима.

— Це ти… про що хочеш поговорити?

Єгор зробив кілька кроків до неї, його погляд став більш серйозним.

— Я… спостерігав за тобою з Арсеном, — його голос змінився, став глибшим. — І не можу сказати, що я відчуваю.

Вона розвернулася, щоб відповісти, але перед тим, як сказала слово, Єгор схопив її за руку.

— Лілія, я не можу мовчати більше. Ти для мене… важлива. Я більше не можу приховувати це. Не можу дивитися, як ти тягнешся до інших, коли я хочу бути з тобою.

Лілія відчула, як її серце б'ється сильніше, але в ту ж мить згадала про Арсена. Його слова про боротьбу, його посмішку, його увагу. І хоч її серце смикнулося, вона не могла не запитати:

— А як ти тоді почуваєшся, коли я поруч з Арсеном? Ти не ревнуєш?

Єгор відпустив її руку, відступив на крок.

— Може, я й ревную, — відповів він із невеликою усмішкою. — Але я не можу бути з тобою, якщо ти сама не знаєш, чого хочеш.

Лілія поглянула на нього, зібравши всі свої сили. В її очах з’явився блиск рішучості.

— Я ще не знаю, — тихо сказала вона. — Але я точно знаю, що зараз… я повинна подумати про себе. І про те, чого я хочу насправді.

Єгор підійшов ближче, зупинившись поруч.

— Тобі не треба це робити наодинці, — сказав він. — Я буду тут, Лілія. Завжди.

Лілія мовчала, але її серце почало знову сумніватись, як тільки вона відчула тінь Арсена, який десь поруч, в її думках.

Єгор стояв поруч з Лілією, і її серце билося в ритмі його слів. Його погляд був настільки проникливим, що вона відчула себе майже оголеною.

— Лілія, — його голос став ще глибшим, важким, — ти справді не розумієш? Ти не можеш бути з усіма, кого хочеш. Це не працює так.

Вона підняла голову, намагаючись приховати, як її серце тріпоче від хвилювання.

— Я нічого не зрозуміла, — відповіла вона, намагаючись тримати голос рівним, але в ньому звучала розгубленість. — Ти зараз про що?

Єгор не відводив погляду від її очей.

— Я маю на увазі, що я не просто так стою тут. Я… я більше не можу стояти в тіні цього всього, — він зробив крок ближче, його очі були наповнені гнівом і болем. — Я бачу, як ти ведеш себе з Арсеном. Це не нормально. Ти не можеш грати з людьми так. Не можна любити двох, Лілія.

Лілія була вражена. Ці слова, ці відчуття… Вони були як удар у серце. Вона розуміла, що Єгор має рацію, але його тон здавався занадто обвинувачувальним. Від нього пахло болем і ревнощами.

— Я не граю, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій. — Я просто хочу зрозуміти, що відчуваю.

Єгор перехопив її руку, і це було не ніжно, а з великою силою, що змусило її здригнутись.

— Ти не можеш дозволити собі бути такою невизначеною, — його голос став твердим, немов наказ. — Я не буду чекати вічно, Лілія.

Тепер вона відчула справжній тиск. Вона виривалась, намагаючись вирвати руку, але його пальці були сильні, як лещата.

— Відпусти, — шепотіла вона, намагаючись знайти хоч якусь точку опори в цьому буревії почуттів.

Єгор зробив крок назад, розчаровано стискаючи губи.

— Ти не розумієш, чому я це кажу, — прошепотів він. — Тому що я не можу бути поруч з тобою, якщо ти не визначишся. Я не буду тінню, Лілія.

І з цими словами він повернувся і пішов, не даючи їй шансів на відповідь.

Лілія залишилась стояти на місці, її серце билося все швидше. Вона відчула, як всередині неї все змішалось. Арсен… Єгор… Ті слова, ті погляди. Вона не могла більше уникати відповіді. І зараз, після того, як Єгор залишив її з цією бурею емоцій, вона розуміла: прийшов час зробити вибір.

Але чи дійсно вона готова до цього вибору?

Несподівано її телефон знову завібрував. Це був Арсен.

«Я не можу більше чекати. Лілія, мені треба з тобою поговорити. Чекаю на тебе.»

Це повідомлення розкололо її внутрішній світ. Вона стояла перед вибором, але зараз він здавався ще важчим. Арсен, його погляд, його слово. І Єгор, його запальний характер, який вимагав від неї рішучості.

Що робити? З ким бути? І чи можна встояти перед цими емоціями?