Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

5 Що сталося на уроці

Пройшов місяць з тих пір, як вчитель Ракор став викладати у академії Злітаючого журавля. Він проводив уроки, періодично давав самостійні роботи, перевіряв зошити та складав план наступних занять. Учні активно наздоганяли свою програму і от-от готувалися приступити до практичних, які мали проводитися на вулиці у перші години дня. Поки Хаол все ще розбирався з основами предмету, його однокласники вже навипередки намагалися створити і втримати свій перший туман. Відстаючий учень також старався, однак його успіхи були меншими, аніж у інших. Дощова хмаринка вже стала більшою та навіть деколи могла вичавити з себе пару маленьких крапель, чому вчитель був тільки радий. Вони медитували із Хаолом кожної суботи. Як раз у день духовного батька, коли всі інші діти та вчителі були зайняті одне одним. Ракору здавався такий вибір дня навіть символічним та трохи улесливим: «Вчитель Даікон зі своїми духовними синами на даху сидить, вчитель Уман чаї розпиває, а я із Хаолом медитую. Як справжній духовний батько.»

Хлопчик на цю задоволену посмішку педагога майже не дивився, а коли і косився на неї то швидко ховав очі, із рум’янцем на щоках намагаючись не видати власної посмішки, що сором’язливо просилася у відповідь.

Погода зараз стояла чудова - хмарно, волого, дув легкий вітерець, як на дощ. А вчитель Ракор лежав на траві, роздивляючись небо. Інші педагоги були зайняті проведенням уроків, діти сиділи за партами. І тільки шелест рослин порушував загальну тишу.  

- Ех… - протяжно видихнув чоловік, насолоджуючись природою. – Гарно так, - розслаблено махнув пальцями на хмару та породив дрібний дощ, який почав тихо стукати краплями по листві.

Лежав він так вже другу годину і здавалося зовсім не хотів підійматися. Однак дещо все ж відволікло чоловіка.

- Ракоре! – ледь не у паніці кричав білий папуга, що стрімко летів до нього.

- А? – сполохано сів чарівник, направивши погляд до птаха.

- Терміново зайди до шостої аудиторії! – зависла тварина перед ним, активно махаючи крилами. – Із Хаолом щось трапилося!

- Із Хаолом? – перелякано підскочив той та побіг у академію.

Стрімко залетів у коридор, піднявся сходами на другий поверх, підскочив до необхідного класу та зустрівся поглядом із дітьми.

- Вчителю! – не менш налякано глянули на нього учні та почали підійматися, аби вклонитися.

Педагог Кайто, що якраз і вів це заняття, занепокоєно кивнув новачку на парту біля вікна де сидів необхідний хлопчик. Ракор подивився туди. З учнем дійсно було щось не так.

Ошелешений, блідий немов сніг, Хаол широченними очима дивився в одну точку перед собою, тремтів та ні на що не реагував. Він навіть не поворухнувся, коли усі інші діти вже встали, вітаючи іншого викладача.

- Хаоле, - налякано підбіг до нього вільний наставник, мимохідь зробивши іншим учням знак, аби вони сідали. – Хаоле, - опустився на присядки, роздивляючись стан дитини.

Той трусився, застигнувши у одному моменті. Рука сама шкрябала пером зошит, перервавшись на середині речення. Очі дивилися у пустоту. А обличчя майже зеленіло, не даючи зрозуміти чому.

- Хаоле, - занепокоєно помахав чоловік долонею перед його очима, на що той не реагував. – Вчителю, - стурбовано глянув на іншого дорослого, - що ви говорили? Що сталося?

- Не знаю, - сполохано підняв педагог плечі. – У нас зараз природознавство, - вказав на дошку та пару малюнків, які висіли поруч. – Гриби, їх будова та розмноження. Я розповідав про реберця на капелюшку, як він несподівано завмер.

- Я заберу його, - стрімко повернувся Ракор до учня. – Хай відпочине, - натиснув великим пальцем Хаолу на середину чола та занурив у сон, підхопив тіло, яке почало падати. – Щойно завершите урок – зайдіть до мене, - узяв хлопчика на руки та поспішив до дверей.

- Знайдіть вчителя Шийме! – крикнув йому чоловік услід. – Він має бути зараз вільний!

- Дякую! – вискочив педагог у коридор та поспішив до своєї кімнати.

Вклав Хаола на постіль, накрив ковдрою і помацав лоба, перевірив пульс, провів через нього ще пару імпульсів, аби точно відновити душевну рівновагу, та побіг шукати когось зі старших вчителів, які могли йому допомогти. Повернувся чоловік вже за чверть години і з вчителем Шийме поруч.

- Я нічого не розумію, - схвильовано говорив Ракор, показуючи дитину іншому наставнику. – Він блідий, холодний. Серце калатає, як скажене.

- По перше, - звернув старший увагу на новачка, - сам заспокойся, - натиснув великим пальцем йому на середину чола та відновив душевну рівновагу. – Твоє хвилювання зараз не принесе жодної користі, - відвернувся до Хаола.

- Вибачте, - швидко кивнув чоловік. – Воно само. Я не знаю що робити. Я нічого не розумію, - почав м’яти свої руки.

- Спершу, - поліз викладач до себе у рукав, - подивимося його магічну силу, - дістав неонор, що був схожий на чорний бінокль із золотою окантовкою.

- Я її відновив йому, - метушливо кивнув Ракор.

- Якщо щось серйозне – її рух вже мав порушитися, - приклав прилад до очей та оглянув дитину.

- Це сталося на уроці, - стурбовано переповідав молодий педагог. – На природознавстві. Вчитель Кайто щось розповідав про рослини, а Хаол несподівано завмер. І почав труситися, - кивнув.

- Скоріш за все, - прибрав Шийме неонор і оглянув дитину власними очима, - він злякався чогось. Магічна сила у нормі, - поклав долоню йому на чоло. – Та і вже не такий холодний, як ти кажеш. Думаю звичайне душевне хвилювання.

- Таке сильне? – вразився Ракор, не розуміючи, як взагалі можна настільки спокійно реагувати на такий стан учня.

- Кожен лякається по-своєму, - продовжив наставник. – Можливо, дійсно сталося щось серйозне, однак про це треба поговорити із ним самим. Магічна сила у нормі, тіло також нормалізує свій стан. Я не можу подивитися його спогади, - обернувся він до новачка, - тож і сповістити про причину такого стану я не можу. Хай відпочине сьогодні. Можливо, просто перевтомився і після гарного відпочинку прийде у себе, - повністю повернувся до молодого викладача та сховав неонор у рукаві. – Ти також не хвилюйся. Не сталося нічого не відворотного. Із Хаолом треба просто поговорити, аби з’ясувати причину такого стану. Якщо причини нема – необхідно буде провести більш ретельний огляд. Однак зараз його стан більш ніж нормальний. Тобі нема чого непокоїтися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍