Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Ви вмовили його вибачитися, - тихо та сумно зауважив хлопчик.

- Я його не вмовляв. Він сам хотів вибачитися, коли дізнався про все це. Хаоле, - стурбовано заглянув йому в обличчя.

- Ви… Виграли наш спір, - мимовільно глянув учень на старшого та знову заховав очі.

- Так… - невесело кивнув викладач. – Однак радості це мені не додає. Ти усе ще засмучений. Слова вчителя Умана зовсім не втішили тебе?

Хаол відвів погляд у сторону.

- Ви говорили, - продовжив він після паузи, - що я маю медитувати, якщо ви виграєте.

- Так…

- У мене не виходить, - зненацька випалив хлопчик, перебивши будь-які думки вчителя.

- Я можу скласти тобі компанію та допомогти, якщо ти хочеш.

Той постояв деякий час, а потім майже непомітно кивнув, стиснувшись сильніше.

- Добре, - відгукнувся Ракор на цей рух. – Коли ти вільний? Я можу хоч зараз приєднатися до тебе.

- У мене немає справ.

- Тоді… Підемо зараз?

Учень повторив рух головою.

Вони знову пройшли до майданчика для медитацій. Старший начаклував подушки у стороні. Обидва сіли. Хаол поклав передпліччя на свої гомілки та опустив пальці на камінь перед собою, ніби протягуючись до педагога. Чоловік, помічаючи все це, подивився на хлопчика:

- Хаоле, під час медитації поза відіграє не останню роль у тому, наскільки продуктивною видасться практика. Долоні краще тримати або на колінах, або разом, але не протягнутими кудись уперед.

Той ніяково піджав пальці, згинаючись під кремезною вагою таких слів.

- А якщо ти хочеш медитувати із кимось у парі, створивши спільну течію магічних сил, то ти маєш «запросити» мага до свого простору. Переверни руки долонями до хмар та вклади передпліччя вище.

Хлопчик послідував настановам учителя.

- Такою відкритою позою, - спокійно продовжив Ракор, - ти ніби показуєш, що готовий до того, аби до тебе приєдналися. Інший маг може або прийняти твою пропозицію, вклавши долоні поверх твоїх, або відмовити, залишивши руки у межах свого тіла. Етикет медитування не є великим та складним, однак він також важливий у комунікуванні між магами.

- Так, вчителю, - згідно кивнув хлопчик.

- Добре. Хаоле, будь люб’язний з іншими магами, коли сідаєш медитувати. Поза із перевернутими долонями до землі говорить не про бажання зайнятися цією практикою самостійно або із кимось, а про ворожість. Це не найкраща поза, яку ти можеш продемонструвати мені, іншим педагогам або учням.

- Вибачте, вчителю, - винувато стиснувся той. – Я не хотів…

- Нічого. Ти це зробив не спеціально, - узяв його за руки. – Як ти себе почував, після нашої минулої медитації? – сильніше стиснув дитячі пальці, відчуваючи, що вони трохи тремтять.

- Втомився, вчителю…

- Так, курсування у собі чужої магічної сили є виснажливим, - непомітно пропустив через нього імпульс, що встановив душевну рівновагу та заспокоїв тремтіння. - Особливо для учня і після занять. Хочеш сьогодні повторити цю практику?

Хаол нерішуче стиснувся.

- Не турбуйся. Мені не важко зробити це ще раз, якщо воно допоможе тобі почати краще відчувати твої власні сили.

- Я… - тихесенько почав хлопчик. – Я тоді дуже втомився…

- Сьогодні тобі краще відпочити, - вирішив старший, помічаючи, що учень не дуже рветься до повторення усіх цих відчуттів. – Проведемо сьогодні звичайну медитацію. Спробуй самостійно відчути у собі всі потоки. А я буду контролювати твій душевних спокій, - заховано погладив великими пальцям його шкіру на руках. – Якщо забажаєш повторити наш минулий досвід – скажеш.

- Угу, вчителю, - більш жваво кивнув учень.

- Добре. Тоді почнемо, - заплющив він очі. – Повільний вдих… Повільний видих… - розмірено слідував педагог своїм власним вказівкам.

Хаол невпевнено покосився на старшого, опустив повіки та приєднався до нього.

Після цього дня, інші вчителі та сам Ракор зокрема, почали помічати деякі зміни у поведінці Хаола. Він став частіше бувати на дворі або у коридорах. Не підіймаючи голови і погляду, хлопчик періодично десь ходив, тинявся, визирав через вікна та непомітно оглядав хто знаходиться надворі. Коли його заставав за цим зайняттям один з вчителів, учень сполохано кланявся, щось бурмотів та швидко йшов, ніби тікаючи з-під погляду старшого. Однак педагоги, не зважаючи на таку поведінку, стали бачити Хаола тільки частіше. Він постійно був десь неподалік. Ховався, сторонився, але завжди перед очима. Особливо легко він знаходився, якщо стояти поруч із вчителем Ракором.

Деколи, наставник помічав цього учня та цікавився тим, як у нього справи, чи практикується він, займається медитацією і як взагалі почувається. Хаол на все це сором’язливо кивав, розповідаючи, що він практикується, але виходить у нього не все. За таку старанність, викладач його тільки хвалив, гладив по голові, чаклував солодощі і казав, що у нього обов'язково все вийде. А хлопчик, чуючи все це, ніяковів, ховаючи від чоловіка обличчя.