Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

Ти мені часто став снитися – видно, вже нервова система клинить. Як ти там, Іване? Мені так погано без тебе…

16. 03. 2016. День триста двадцять шостий.

З носа тече і чхаю – ох! Так не хочеться на роботу йти… А ще сьогодні так сонячно, а холод страшний!

Завезла після обіду в ремонт батькового чобота і гайнула на базар трохи обновляти гардероб: купила тобі майки, кімнатні тапочки. Ще маю деякі плани, але вже не встигла – іншим разом.

Татусю, я твій валютний рахунок підігнала. А далі трохи гроші витрачу на нас і господарство. Добре?

А ще коли ти повернешся, ми разом поїдемо на базар: ти, я і Алла. І будемо тебе одягати і озувати.

17. 03. 2016. День триста двадцять сьомий.

Я сьогодні на семінарі в Хорлупах була. Батьку, директор такі гарні слова про тебе казав, так приємно. І мене всі вітали з призовим місцем на обласному конкурсі. Слушаєва показувала урок, а потім був виступ про Шевченка. Приїхала додому в 15.00.

18. 03. 2016. День триста двадцять восьмий.

Сонечко приїхало в 16.25. Ура!

Стільки знову переживань: Аллі хочуть бухгалтери втюхати тендери, і то не допомогу, а обов’язки!

19. 03. 2016. День триста двадцять дев’ятий.

Ґвалт – доця мене напихає ліками! Капець! Але п’ю, бо щось справді затягнулось моє «хворування».

20. 03. 2016. День триста тридцятий.

Ти сьогодні в гарному настрої – я рада. Я так хочу, щоб ти скоріше прийшов додому, я так скучила…

Сидимо з донькою цілий день в телевізорі, байдики б’ємо.

Я знову сама – провела Аллу на автобус – і в хату.

21. 03. 2016. День триста тридцять перший.

Іванку, привіт. Як тобі служиться? Сьогодні Міра Тарасюк на своїй сторінці Вконтакті такий гарний вірш написала для вас і фото ваші.

У нас знову холодно і сиро. На вулицю не вилажу.

22. 03. 2016. День триста тридцять другий.

Останній тиждень перед канікулами. Нічого не хочеться робити, ходжу на роботу, аби ходити. Ну й що, люди так все життя ходять і нічого. А я готую дітей до олімпіади.

Як ти там, батьку? Тут по телевізору такі новини нікудишні. А ти все кажеш «Тихо».

23. 03. 2016. День триста тридцять третій.

Ходи вже додому! Скільки я буду одна?!

Сусіди всі про тебе питаються: баба Зося, Артемівна, Оля Барабашиха, Андріївна.

24. 03. 2016. День триста тридцять четвертий.

Трохи потеплішало, треба вилазити на двір щось трохи робити, а не хочеться.

Татусю, так хочеться тебе побачити! Здається, ти вже так довго не був вдома!

25. 03. 2016. День триста тридцять п’ятий.

Лишився місяць до приказу (надіюся)!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Іваночку, ми всі тебе так ждемо. Так багато людей в селі за тебе питаються, чи вже тобі скоро додому. Дід дуже часто про тебе говорить – теж заскучав.

Я жду своє сонечко.

26. 03. 2016. День триста тридцять шостий.

Ура-ура! Нарешті канікули! Переляки хоч в цю суботу дозволили не вчитися.

Ми почали прибирання навколо хати. Я ламала суху малину, а доня гребла кругом: в малиннику, на льосі, між смородиною. Дідо тільки ходив за нами і посміхався.

З обіду Алла прибирає на траві, а я знову вожу тачкою зілля і палю. Донечка наробиться, що завтра не ворухнеться.

Ще й двора на ніч вимела, моє сонечко.

27. 03. 2016. День триста тридцять сьомий.

Відпочиваємо… Алла трохи чує руки-ноги. Валяємося біля телевізора.

От вже вечір – і знову я сама…

28. 03. 2016. День триста тридцять восьмий.

Трохи перебрала, почистила буряки, винесла гниль – я льоха тримаю в порядку, так як ти колись.

В нас стає тепло. Так мило на дворі, що не хочеться ввечері до хати йти. Курей не можна загнати на сідало, лазять до темної ночі. Що то годинника перевели.

29. 03. 2016. День триста тридцять дев’ятий.

Возила дітей на олімпіаду в Дерно. В комісію не пішла, то вже в 11.15. була вдома. Щось трохи вже треба грабатися коло хати…

Покликала Ігоря Гапчиного, щоб набрав собі на насіння картоплі, бо не має. Казав, що поможе садити.

30. 03. 2016. День триста сороковий.

Привіт, Іванку. Я сьогодні зайнялася своїм здоров’ям: зранку їздила в Ківерці з рукою, а після обіду – на УЗД в Луцьк. Жити буду (поки не вмру).