Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

03. 03. 2016. День триста тринадцятий.

Ото весна – в нас іде сніг. А я про тебе Печерській презентацію робила. Про всіх з АТО.

04. 03. 2016. День триста чотирнадцятий.

Сьогодні геть інакший день: ще не вияснилося, але тепло і затишно якось.

Вже нема що робити, можна було б шити далі рушника, але не хочеться.

Іване, ти все кажеш, що у вас тихо, а по телевізору геть інакше показують. Скоріше б ти повернувся додому… Ти мені часто став снитися…

05. 03. 2016. День триста п’ятнадцятий.

Моє сонечко приїхало!!! Загорілося сонечко ідеєю виробити репатріаційну візу. Молодчина! Дід тільки вуха наставив і очима водить – яка-то в нього онука – супер!

Подарувало сонценято мені шоколадку і дезодорант, а я від нас їй теж шоколадку і 300 гривень.

06. 03. 2016. День триста шістнадцятий.

А ми вже сьогодні починаємо святкувати – Аллуся пече торта, я кришу олів’є. У мене починається чи то депресія, чи то сказ: все не так, гарчу…

07. 03. 2016. День триста сімнадцятий.

Іванку, ми сьогодні трудяги: батько загріб у квітнику,

а ми з Аллою замели двора, вивезли сміття. Донечка з незвички втомилася, та й я теж. Що то значить, цілу зиму ледарювати.

Як ти там, татусю? Коли ти вже прийдеш?! Як же час повільно йде!!!

08. 03. 2016. День триста вісімнадцятий.

Ото жіноче свято – ллє як з відра! Нічого не робила аж до обіду. Потім трохи помила банки в літній кухні.

Донечка їде до Луцька і я знову сама…

09. 03. 2016. День триста дев’ятнадцятий.

Ох, як тошно на роботу ходити… Ще й щось ломає і трусить. Сьогодні якісь виступи, то трохи раніше втекла.

Доця відіслала запит у Львів в архів про довідку – молодчина.

Батьку, цікаво, Женька думає цукерками змити той бруд, який лила? А мене старається уникнути. Рильце-то в пушку…

У нас сьогодні уродини – Мушка має песиків. Батько каже, що двоє. А доня згадала, що якраз сьогодні народився Топа. Мені аж плакати захотілося.

Ваню, мені так погано без тебе… Щодня хочеться плакати. І час так повільно йде…

10. 03. 2016. День триста двадцятий.

Вирішили з батьком, що їдемо удвох до Ківерець: я – на семінар, батько – до Віті. Трохи хату поприбирала, бо вже давно не пилососила. Можна було б трохи повишивати, але щось нема охоти.

Вже треба потроху насіння купувати.

Та й тобі обновити гардероб, що можу купити без тебе.

11. 03. 2016. День триста двадцять перший.

Відбула семінар: так приємно, що Валентина Петрівна дякувала при всіх учителях за те, що я достойно представила район в області. Казала, що того ж дня їй подзвонили з ВІППО і сказали, що гарно конкурсантка захистилася.

Додому прилетіла через Луцьк і зразу порати худобу.

Іванку, ходи на вечорниці – я зовсім одна. Я скучаю за тобою дуже-дуже…

12. 03. 2016. День триста двадцять другий.

Ночувала сама. Вперше якось трохи тривожно. Про тих злодіїв кругом говорять. Але нічого – не мала ж дитина.

Якийсь знову незрозумілий стан: не здорова і не хвора. Жду свою лялюську, а вона зла, як пес – не виходить раніше приїхати додому.

Класно, що їсти не треба варити, а то мені ті каструлі вже набридли.

13. 03. 2016. День триста двадцять третій.

Ох, як мені кепсько сьогодні. Температури нема, а ламає – жах! То в холод кидає, то в жар. Щось я геть розклеїлася (а нема-то за ким).

Були у Мухи. Ех, там, здається, дві дівахи.

Донечку відправила сьогодні на Луцьк – так сонечко не хотіло. Передала мені ліки, моя хороша.

14. 03. 2016. День триста двадцять четвертий.

Напилася всякої фігні та й теліпаюся на роботу. Ох, батьку, може вас вже відпустять через ту політику. Та вони ж там, скотиняки, знов портфелі ділять, а на людей їм… Гарно сказав якийсь політолог: «Крісла Верховної Ради стоять у людській крові».

Нічого не роблю – спала півдня, зовсім нема сили і ламає кожен суглоб. Тішу себе тим, що нема температури. Надіюся, що не запалення…

Татусю, а я тобі парфуми замовила гарні-гарні. Я так тебе жду і так часом стає страшно. Все більше телевізор показує недобрі новини. Вірити їм чи ні?

15. 03. 2016. День триста двадцять п’ятий.

Ух, трохи легше сьогодні, але тепер чхаю безупинно. Добре, що не трусить. Нічого не роблю – нема геть сили.