Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сьогодні в нас незрозуміла погода: ніби і сонце, але холодно. Я після твоєї новини погналась на город полоти зілля. Ага, щоб чоловік не побачив, яка я задрипана хазяйка.
06. 07. 2016. День чотириста тридцять восьмий.
Знову холодно. Зранку обірвала смородину, перетерла з цукром. До обіду потеплішало, ходила дополоти огірки. Треба вибрати, бо вже є.
Ти ніяких новин не кажеш – і мені знову страшенно скучно за тобою і хочеться ревіти. Іванку, як же довго тебе нема!
Вітя дзвонив, що ти казав, що прийдеш на наступному тижні. То так?
07. 07. 2016. День чотириста тридцять дев’ятий.
Поплакала трохи зранку – здох наш Кіто. Так шкода: виліз із хліва, прийшов до веранди, наче попередив: я вам вірно відслужив свій короткий вік. Знову реву…
Доці ще не казала. Жду, коли приїде, бо теж плакатиме. Тепер маленький лишиться вдома.
В нас знову така холодрига, як осінню.
Дзвонив Саша Йовик, питався, чи ти прийшов, бо його все мати трусить взнати про тебе.
Сьогодні йду по пенсію, заплачу за світло.
Ах, ти ж паскуднику! А він не признається, що йде додому!!! Слава Богу!
08. 07. 2016. День чотириста сороковий.
Я теж, Іванку, вмію обманювати: я ні в якій реєстраційній службі не була! Я готуюся стрічати тебе, мій хороший, і їздила по святковий хавчик. Загнала після обіду корови і помчала на город по свіжу картоплю. Варю компот і ще там всяке.
Іванку, доню в конспіратори не можна брати – вона так жде тебе, що такий секрет з неї аж пре. Вона – по секрету мені, я – по секрету батькові, бо ж як поясню, чого раптом мчу по продукти. А з батька взяла обіцянку мовчати.
Як я тебе жду! Як я скучила!!!
Як я тебе дуже-дуже люблю!!!
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук», після закриття браузера.
