Mary Uanni - Рудик, Mary Uanni
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ми з хлопцями закінчили розмову, я зрозумів, що вони не такі вже й погані. Саша був трохи грубуватий у манерах, але з почуттям гумору, а Влад виглядав серйознішим і стриманим. Вони не виглядали на хлопців, які б створювали проблеми, хоча хто знає.
— Гаразд, Машо, час тебе відвести до твоєї кімнати, — сказав я, киваючи їй.
Вона зістрибнула з ліжка, склавши руки на грудях.
— А що, мене ніхто не питатиме, де я хочу спати? — кинула вона і підняла одну брову.
— Це не готель, — буркнув я, виходячи з кімнати. — А окрема спальня — це вже розкіш.
Маша йшла за мною, обережно ступаючи, і тихо насвистувала якусь мелодію. Я запалив обігрівачі, щоб кімната швидше наповнилася теплом.
— Ну що, подобається? — запитав я, озирнувшись.
Вона покрутила головою, ніби оцінюючи обстановку, а потім сіла на ліжко, закинувши ногу на ногу.
— Тут непогано. Але мені треба ковдра, подушка, піжама, мило, гребінець... — вона почала перераховувати, на пальцях загинаючи кожен пункт.
— Стоп-стоп, — перебив я її, змахнувши рукою. — Ти що, жартуєш?
— Ні, — відповіла вона, посміхаючись так, ніби випробовувала моє терпіння.
— Гаразд, — я зітхнув, потираючи перенісся. — Щось придумаємо.
У цей момент у моїй рації хруснуло, і я почув голос Єви:
— Лука, час на вечерю.
— Прийняв, — відповів я, опускаючи рацію.
Я пішов за хлопцями, які сиділи в їхній кімнаті.
— Підйом, — сказав я. — На кухню.
Ми дійшли до їдальні. Як тільки хлопці зайшли, вони одразу посідали за стіл, ніби їм тут усе дозволено. Я подивився на них і зітхнув.
— У нас самообслуговування, — сказав я, схрестивши руки на грудях.
Влад і Саша здивовано перезирнулися.
— А ще з цього дня на кухні будуть чергові, — додав я. — Розклад потім зробимо.
Єва стояла біля плити й щось готувала. Її рухи були чіткими, впевненими, і я відчував, як запах їжі розноситься по кімнаті.
— Що буде на вечерю? — запитав я, підходячи ближче.
Вона повернула голову, глянувши на мене своїми карими очима.
— А ти що хотів би? — запитала вона, піднявши одну брову.
Я на секунду замислився. Хотів би тебе, ледь не вирвалося з мене, але я швидко зупинив себе.
— Усе, що ти готуєш, смачне, — відповів я, намагаючись усміхнутися невимушено.
Єва поставила на стіл каструлю з гречкою.
Я ледь не скривився. Ненавиджу гречку. Але на вигляд вона виглядала такою задоволеною своєю стравою, що я не наважився щось сказати.
— Смачного, — сказала вона, сідаючи за стіл.
Я почав їсти, запихаючи в себе гречку, і навіть попросив добавки. Мені здавалося, що вона трохи дується. Напевно, ще злиться через нашу суперечку раніше.
Коли вечеря закінчилася, і всі почали складати посуд у раковину, я підійшов до неї.
— Єво, — тихо сказав я.
Вона обернулася до мене, її обличчя було спокійним, але в очах читалося щось на кшталт роздратування.
— Прости, — сказав я.
Вона мовчки розвернулася і пішла, не сказавши жодного слова.
Я залишився стояти посеред кухні, а потім поглянув на гору посуду в раковині.
— Чудово, — пробурмотів я, закочуючи рукава.
Закінчивши з посудом, я витер руки рушником і важко зітхнув. Кухня тепер сяяла чистотою, але від цього настрій не покращився. Я взяв рацію і переконався, що все в порядку, а потім попрямував до нашої спальні.
Двері були привідчинені, і всередині ледь жеврів слабкий світильник, кидаючи м'які відблиски на стіни. Єва сиділа на своєму ліжку, обхопивши коліна руками. Її погляд був спрямований у підлогу, а волосся спадало темними хвилями на плечі.
— Можна? — запитав я, стоячи на порозі.
Вона підняла голову, і в її очах промайнуло щось тепле, але швидко згасло.
— Ти й так завжди заходиш без дозволу, — пробурмотіла вона, але її голос був тихим, без колишньої різкості.
Я зачинив двері за собою і сів на своє ліжко внизу. В кімнаті стало тихо, чути було тільки, як десь далеко гуркотів генератор.
— Ти все ще на мене злишся? — порушив я мовчанку, дивлячись на неї.
Вона злегка насупилася і знову відвела погляд.
— Ти поводився, як справжній… — вона зупинилася, шукаючи слова. — Як туполобий командир.
Я не зміг стримати слабкої посмішки.
— Я ж переживав за тебе.
— А я можу вирішувати, що мені робити, — відповіла вона, глянувши на мене прямим і твердим поглядом.
Мовчання знову повисло між нами. Я хотів сказати їй щось заспокійливе, але слова ніби застрягли в горлі.
— Ти… ти дуже гарна, коли злишся, — видав я раптом, сам не розуміючи, як це вирвалося.
Вона здивовано підняла брови, а потім усміхнулася, хоч і ледь помітно.
— Лука, — тихо сказала вона, і в її голосі з'явилися теплі нотки.
— Що? — я підвів голову, вдивляючись у її обличчя.
— Дякую, що ти поруч, — прошепотіла вона, відвівши погляд убік.
Мої груди наповнило приємне тепло. Я встав із ліжка і повільно наблизився до неї.
— Єво, — тихо сказав я, нахилившись трохи ближче.
Вона підняла на мене свої карі очі, в яких тепер світилася ніжність, і я відчув, як моє серце затримало удар.
— Що? — запитала вона, трохи здивована моїм раптовим поривом.
Я тільки усміхнувся і поклав руку на її плече.
— Спи спокійно, добре? Завтра новий день.
Вона кивнула, і я відійшов до свого ліжка, хоча хотів би залишатися поруч ще довго.
Я потягнувся до вимикача й клацнув, занурюючи кімнату в темряву. Лише слабке світло від екрану рації на столі давало якийсь орієнтир у просторі. Тиша була важкою, майже відчутною.
Я ліг на спину, закинувши руки за голову, і вдивлявся в темний каркас її ліжка над собою. Металеві опори ледь помітно виблискували, і я слухав, як вона почала переодягатися. Її рухи були обережними, але я чув, як шелестіла тканина, коли вона знімала кофту чи пересувала щось на полиці біля свого місця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рудик, Mary Uanni», після закриття браузера.