Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Я сидів біля палати Софії. Дихав важко, ніби боровся за життя разом із нею. Час зупинився, і кожна хвилина здавалася вічністю.Двері палати відчинилися, і лікар вийшов. Я схопив його за лікоть:

— Як вона?

— Їй потрібен спокій і час. Стан стабільний, але… фізичні і психологічні травми серйозні. Ви мусите бути терплячим, — сухо відповів лікар і пішов, залишивши мене сам-на-сам із напругою, яка гризла мої груди.

Я зайшов у палату. Софія лежала, підключена до крапельниць. Її обличчя було блідим, а на зап’ястях — синці. Я опустився на стілець поруч із ліжком і тихо сказав:

— Я тут, мала… Я не дозволю, щоб це повторилося.

Її губи ледь ворухнулися, ніби вона хотіла щось сказати, але я нахилився ближче.

— Він… Він просив вибачення, — прошепотіла вона ледь чутно.

— Хто? — мої брови насупилися, але в цей момент у двері хтось постукав.

— Бос, Кабан тут, — сказав Андрій.

Кабан стояв у холі лікарні, як побитий пес. Його нахабна усмішка, з якою він завжди зустрічав мене, зникла. Тепер він виглядав як тінь самого себе.

— Лоренцо, це було непорозуміння… Ти ж знаєш, бізнес, нерви… — почав він, але я одразу обірвав його:

— Заткнись. Ти серйозно прийшов сюди виправдовуватися? — я підійшов до нього впритул, і він навіть не ворухнувся, знаючи, що в мене нерви натягнуті до межі. — Ти взяв її. Ти підняв на неї руку. І тепер ти хочеш, щоб я просто забув?

— Я поверну все, Россі. Всі папери. Фірми. Порти. Все, до останньої копійки. Я зроблю все, щоб… — Кабан затинався, його голос тремтів, і це було принизливо для такого, як він.

— Тепер ти боїшся? Тепер ти зрозумів, з ким ти зв’язався? — я схопив його за комір і стиснув, змушуючи дивитися мені в очі.

— Я… Я прошу вибачення, — прошепотів він.

— У неї. Проси вибачення у неї, ти, клята сволота! — я рикнув, відштовхуючи його до дверей палати Софії.

— Лоренцо, це не…

— Йди. Тепер.

Софія лежала тихо, коли Кабан зайшов до палати. Я стояв за ним, щоб він не наважився на жоден необережний рух.

— Софія… — почав він, але її очі, які тепер відкрилися, кинули йому погляд, повний презирства.

— Говори, якщо вже прийшов, — сказала вона тихо, її голос був слабким, але кожне слово — гострим, як лезо.

— Я… Я прошу вибачення. Я був дурнем, божевільним, — промямлив Кабан, опустивши голову. — Це була помилка. Я поверну все. Я вже віддав документи Лоренцо.

— А моє життя ти теж повернеш? — її голос здригнувся, але вона не зупинилася. — Ти думаєш, що слова щось змінять?

— Софія, я…

— Забирайся! — її крик раптом розірвав тишу.

Я повернувся до Софії. Вона плакала. Її плечі тремтіли, і це розривало мене на частини.

— Софія, все закінчилося, — сказав я, сідаючи біля неї.

— Ти не можеш бути впевненим… Вони жахливі, Лоренцо… — прошепотіла вона.

— Вони мертві для мене, мала. І якщо вони ще раз підійдуть до нас — вони будуть мертвими буквально, — я взяв її руку, обережно погладжуючи.

Вона дивилася на мене, і в її очах з’явився проблиск надії.

— Я ніколи не віддам тебе знову, — додав я, і це була не обіцянка. Це була клятва.

Я схопив Кабана за плече і виштовхнув його з палати.

— Якщо ти ще раз з’явишся в моєму житті, — прошипів я, наближаючи обличчя до його, — я тебе закопаю. А якщо ти торкнешся Софії — навіть Бог не зможе тебе врятувати.

Кабан кивнув і, як побитий пес, поплентався до виходу.Там де його чекало покарання про яке ніхто не знає……….