Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Два тижні. Саме стільки Софія провела в лікарні. Її синці майже зійшли, але душевні рани залишалися. Весь цей час вона мовчала. Ігнорувала Лоренцо, не дивилася в його бік, навіть не кидала уїдливих зауважень. Він приходив щодня, приносив квіти, фрукти, залишав їх на столику й мовчки йшов, якщо вона відверталася.Але сьогодні все змінилося.Лоренцо увійшов до палати. Чіткі, впевнені кроки. Зупинився біля ліжка, подивився на неї — його очі горіли, але не злістю, а ніжністю.

Софія, навіть не глянувши, холодно запитала:

— Ти все ще хочеш бізнес мого батька?

Запала пауза. Він повільно сів на стілець поруч, нахилився до неї. Його голос був тихим, але наповненим емоціями:

— Софіє, спочатку це була правда. Я хотів цей бізнес. Хотів усе, що було пов’язане з твоїм батьком. Але знаєш, чого я хочу зараз?

Вона скептично зиркнула на нього, але промовчала.

— Тебе, — сказав Лоренцо, його голос затремтів. — Без бізнесу, без грошей, без усього. Просто тебе.

— Ти думаєш, що це переконає мене? — вона стиснула губи.

— Ні, але я спробую. Ти не уявляєш, як я себе ненавиджу за те, що дозволив тобі страждати. Але я більше не дозволю нікому навіть торкнутися тебе. Якщо треба, я продам усе, що маю, знищу ворогів, піду на край світу — тільки будь поруч.

Її очі затуманилися. Вона різко відвернулася, щоб не дати йому побачити, як її захисна стіна починає тріщати.

— Лоренцо, ти…

— Я люблю тебе, мала. Чорт забирай, я не можу без тебе дихати. Ти можеш мене ненавидіти, кричати, виганяти, але я завжди буду поруч.

Софія повільно обернулася. Її губи ледь здригнулися, а голос став м’якшим:

— Ти дурень, Річчі.

— Згоден, — він посміхнувся. — Але дурень, який не відступить.

Софію виписали наступного дня. Вона все ще мовчала дорогою додому, але в її очах було щось нове. Відлуння тепла.

Коли їхній кортеж зупинився біля дому, перші на порозі з’явилися Тарас і Андрій. Обидва виявляли ознаки тихої паніки.

— Ооо, ну все, — Андрій схрестив руки. — Скінчилася тиша і наше щастя.

— Неси лопату, — кивнув Тарас.

— І заспокійливе, — додав Андрій, бурмочучи. — Одразу кілька, про запас.

— Думаєш, поможе? — скептично озирнувся Тарас.

— З нею? Ми її просто так не витримаємо, — зітхнув Андрій.

Софія, почувши їхню розмову, усміхнулася вперше за весь час.
 

— О, ну так, хлопці, — вона підняла брову. — Готуйтеся. Тепер буде справжній підпал.

Обидва охоронці зітхнули, як приречені.

— Ну, з Богом, — буркнув Тарас і зайшов у будинок.

— З нею краще з чортом, — додав Андрій, але теж підкорився.