Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Темрява облягала старий склад на околиці. Повітря було затхлим, змішаним із запахом машинного масла і мокрого бетону. Мій кортеж зупинився перед ржавими воротами, які здавалися брамою до пекла. Кабан любив демонструвати силу, але я не приїхав сюди грати в його ігри. Я приїхав забрати Софію.

— Бос, ми з ними не ведемо переговори ? — тихо запитав Андрій, затиснувши рацію в руці.

— Ні. Ми граємо за їхніми правилами, поки вона не буде зі мною. А потім… — я глянув на нього так, що він миттєво замовк.

Тарас відкрив двері, і я ступив у темряву.

Склад був погано освітлений. Кабан стояв у центрі, розвалившись на ящику, як півень на насесті. Його люди були всюди, з автоматами в руках. Софії ніде не було видно.

— Лоренцо Річчі— голос Кабана розрізав тишу. — Ось це я розумію! Особисто завітав. А де твої недолугі хлопці?

— Де вона? — я перейшов ближче, ігноруючи його насмішку.
 

— Ти завжди такий прямий. Ну що ж, поговоримо про умови. Ти привіз документи? — Кабан кивнув у бік портфеля, який ніс за мною Андрій.

— Тут усе, що ти хотів, — я сказав сухо, кинувши портфель на стіл перед ним. — Де Софія?

Кабан розстібнув портфель, витягаючи папери, які гарантували йому контроль над портами в Неаполі. Його жирні пальці швидко перелистували документи.
 

— Гм, порти, три фірми, і, здається, навіть доступ до банківських рахунків. Це дуже щедро,Річчі . А тепер, що б ти там не думав зробити після цього… я буду далеко.

— Де. Вона, су*а? — я більше не міг стримуватися. Мій голос прогримів, як вибух.

— А ось і твоя принцеса, — посміхнувся Кабан і кивнув двом своїм людям.

Я повернув голову, і серце провалилося кудись у пекло.

Софію вивели з іншого приміщення. Її підтримували двоє чоловіків, бо сама вона ледве трималася на ногах. Вона була вся у синцях, її одяг розірваний, волосся збите. Але її очі… ті очі, які я кохав, були порожніми, безсилими.

— Софія… — видихнув я, зробивши крок до неї, але один із людей Кабана підняв пістолет.

— Спокійно, Рвсі, — кинув Кабан. — Вона твоя. Але ми ж домовлялися — документи спочатку.

Я не міг відірвати очей від Софії. Вона дивилась на мене, ніби впізнала, але відразу заплющила очі, немов боялася, що це лише марення.

— Забирайся до біса! — я рикнув, звертаючись до Кабана.

Той махнув рукою, і люди віддали Софію мені. Я кинувся до неї, обережно підхопивши її на руки. Вона була неймовірно легкою, наче тінь.

— Я тут, мала, я тут… все буде добре, — шепотів я їй.

Вона тихо щось промовила, але її слова були невиразними. Я не відпускав її, навіть коли мій кортеж виїжджав зі складу.

                                   ***********

У лікарні був хаос. Я буквально вибив двері, не чекаючи нікого. Лікарі заметушилися, коли побачили її стан.

— Все найкраще, негайно! Якщо з нею щось трапиться, ви всі полетите до біса! — я кричав на персонал, поки Софію забирали на каталці.

Я йшов слідом, не дозволяючи їм зачинити переді мною двері.

— Ви не можете заходити, це стерильна зона! — намагалася зупинити мене медсестра.

— Спробуй мене зупинити, — кинув я їй, але Андрій схопив мене за руку.

— Бос, дайте їм працювати, — тихо сказав він.

Я зупинився, дивлячись, як двері зачиняються переді мною. Стиснув кулаки, поки в них не затріщали кістки.

— Кабан, я тебе знайду. І цього разу ти благатимеш про смерть, — прошепотів я собі під ніс.

Я опустився на стілець у коридорі. Мої руки тремтіли, серце билося так швидко, що здавалося, воно ось-ось зупиниться.

“Вона жива. Вона поруч. Це головне,” — повторював я, немов молитву, але в голові все одно звучав її слабкий, ледь чутний голос:

— Лоренцо…