Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Темрява кабінету здавалась ще густішою, ніж зазвичай. Лоренцо сидів у кріслі, напіврозвернутий до столу, важко дихаючи. На телефоні, який він стискав у руці, знову програвалося відео. Його пальці так міцно вп’ялися в корпус, що, здавалося, ще трохи — і він його розчавить.

На екрані — Софія. Понівечена, тремтяча, але все ще з тим клятим вогником у очах. Вогник, який Лоренцо боявся побачити згаслим. Від кожного кадру кров у ньому закипала.

— Сук@ —вирвалося у нього через зуби. — Тварюка, сука, Кабан… ти ще пожалієш, що викрав її.

Голос із відео рвався у свідомість, як розжарений ніж:

— Привіт, Лоренцо. Поглянь, хто тут. Бачиш, яка твоя маленька принцеса? Це лише початок… У тебе є двадцять чотири години. Ти знаєш, чого я хочу.

Кабан. Цей виродок завжди був жадібним до чужого, але тепер він перейшов межу.

І я чітко знав чого він хоче:

Він вимагав зустрічі. Лише один пункт на умовах: Лоренцо має віддати контроль над портами у Неаполі — золотим ресурсом, що приносив мільйони. Це була стара домовленість, яку Лоренцо колись розірвав, поставивши Кабана на коліна. Той заприсягся повернути своє. І ось, зараз він хоче не лише порти, а й реванш.

Лоренцо відкинув телефон у бік, так, що той злетів зі столу і з гучним тріском ударився об підлогу.

— Охороно! — гримнув він, зриваючись на ноги. Його голос дзвенів так, що навіть стіни вібрували.

Двері відчинилися, і на порозі з’явилися двоє чоловіків.

— Негайно збирайте всі пости. Ми їдемо до Кабана, — видихнув він, проходячи повз них.

— Кабана?Тарас з Андрієм переглянулись, не розуміючи, що Лоренцо має на увазі.

— Це не обговорюється! — кинув Лоренцо, обертаючись. Його очі палали люттю. — А ще… підготуйте передачу. Весь список, що вимагає Кабан, має бути готовий. І порти… хай йому будуть порти, якщо це врятує її!

— Але, бос… — почав Андрій, але змовк, побачивши, як Лоренцо дістав пістолет і направив його в бік дверей.

— Це навіть не обговорюється! — вирвалося у нього майже з криком. Він зупинився і затягнув глибоко повітря. — Я краще спалю ці порти, ніж ще одну хвилину триматиму її там.

Охорона розійшлася, лишивши Лоренцо самого. Він кілька секунд стояв у тиші, його погляд був спрямований кудись у порожнечу.

— Кабане, — прошепотів він, обмацуючи пістолет, ніби це було єдине, що могло його заспокоїти. — Я дам тобі все, щоб забрати її. А потім… потім ти пошкодуєш, що коли-небудь вийшов зі свого смердючого підвалу.