Юлій Череп - Темні стежки , Юлій Череп

Дівчина поплескала себе по кишенях, так само як зранку Сергій шукав ключі від машини. Але амулета не було.

— А казала, що готова, — байдужим голосом проговорила істота, — Давай тоді лізь ти, — увага знову переключилася на закляклого від жаху Андрія.

— Ви це загубили? — з протилежного коридору з’явилася спочатку рука тримаюча срібний ланцюжок на якому висів кулон у вигляді мигдалини, а слідом на світло з’явилася і Ядвіга Карлівна. 

— Я готова, — промовила вона і цілеспрямовано попрямувала на місце де ще хвилину тому лежала Марина.

— Сьогодні вечір несподіванок, — проговорила істота, — та мені байдуже. Головне результат. 

Як тільки амулет зайняв своє місце у рукояті клинка той блиснув зеленим сяйвом. Марина з Андрієм немов загіпнотизовані спостерігали за магічним дійством. Істоти навколо вівтаря бурмотіли нерозбірливі слова і з під їх балахонів почала з’являтися сіра курява, яка поступово згущувалася перетворюючись у чорну воронку над вівтарем. Істота з клинком вже готувалася нанести вирішальний удар, коли сталося неочікуване. 

Андрій рвонув в бік дійства зі звірячим риком і спробував відштовхнути істоту з клинком, але пролетів крізь неї вдарившись об кам’яний вівтар. Лезо вже летіло прямісінько в серце літньої жінки, коли Марина, оговтавшись від ступору, майже рефлекторно потягнула Ядвігу Карлівну на себе. Клинок зіткнувшись з гранітом розкидаючи на всі боки осліплюючі іскри. Врятувавши Ядвігу Карлівну від неминучої смерті Марина ринулась до істоти з ножем та вхопилась за рукоятку. 

Приміщення на мить поринуло в темряву і майже одразу спалахнуло осліплючим світлом. Так повторювалося декілька разів доки не перетворилося в нестерпну для очей чергу спалахів, та пронизливих звуків які доводили до грані безумства. З останніх сил Марині вдалося сконцентруватися, і різким рухом вона жбурнула ніж з амулетом в чорну всепоглинаючу діру, яка так і крутилася воронкою замість стелі. Як тільки кінчик рукояті розчинився в темряві пролунав вибух і з усіх сторін полетіло каміння засипаючи присутніх.

Від удару Марина втратила свідомість і темрява огорнула її зовні та наповнила з середини.

— Щось довго немає Марини, — нервував Сергій не знаходячи собі місця в їдальні готеля.

— І Андрій не з’являється, — похмуро додала Оксана.

— І Андрій не з’являється, — луною відгукнувся Сергій, вкотре виміроючи їдальню готелю кроками від каміна до столу і навпаки. — Почекаємо ще півгодини і їдемо до Карлівни. А краще я сам поїду, а ти тут чекатимеш Андрія. Добре?

Оксана не заперечувала, хоч і трішки побоювалася залишатися наодинці в готелі. 

Рівно через тридцять хвилин Сергій вже сидів за кермом і вирушав до будинку старої вчительки. По мірі наближення зростала й тривога. Недобрі передчуття посилювалися. А вже стоячи на ганку перед дверима він був майже впевнений — Марини там вже немає. Сергій наполегливо стукав по розтрісканим дошкам все гучніше, але ніхто не виходив. Всередині теж а ні звуку. Тоді він спробував зазирнути через вікно, але всі вікна були щільно зашторені. Стук в скло також не допоміг. Тоді Сергій штовхнув вхідні двері і ті з легкістю піддалися. Він бережно ступив за поріг і озирнувся. Ніде нікого, лиш старовинна книга, яку вони принесли з музею так і лежала посеред столу. Сергій присів на стільчик і відкрив потерту палітурку.             

Перше, про що подумав, пробігши очима по пожовклим сторінкам, це шрифт. Десь він вже такий бачив. Написана була книга невідомою йому мовою, то ж єдина інформація на яку міг розраховувати це ілюстрації. А їм було вдосталь. Кожен малюнок мав таку кількість дрібних деталей, що доводилося подовгу роздивлятися кожний, аби зрозуміти бодай якусь закономірність обо ж зробити якийсь висновок.

Коли Сергій дійшов до ілюстрації обряду жертвоприношення, на якому зупинила перегляд Марина, його увагу привернув так само кулон в рукоятті ножа. Точнісінько такий, як носила Марина. Той самий, на який так витріщалася Марта в першу ніч у коридорі. Марта. Записка. От де він бачив цей шрифт. Здавалося, що було написано однією людиною. Сергій перегорнув ще сторінку і наступний малюнок змусив затамувати подих. Оповита чорною курявою з обох боків на нього дивилася молода Ядвіга Карлівна. На наступних ілюстраціях зображено було руїни замку та постаті в чорних балахонах під капюшонами яких темрява замість облич. 

Передивившись ще раз малюнок за малюнком, Сергій зробив висновок, що жодного разу цей ритуал не вдалося завершити і хтось з його учасників так чи інакше ставали частиною системи. Частиною енергоінформаційної сутності, яка живиться енергією хаосу, страждання, почуття провини чи будь якого іншого деструктивного прояву притаманного людині. Здавалося, що це все неможливо осягнути розумом, тому Сергій закрив на кілька хвилин очі і дозволив чомусь вищому за його власну свідомість, сформулювати рішення для подальших дій. 

Рішення прийшло немов осяяння. Від Сергія тепер потрібна була лише непохитна рішучість до дії. А таку рішучість він мав із надлишком, тому що тепер точно знав — Марині потрібна його допомога.

    Сонце, яке перший раз за дні їх перебування у Лісовому Дворі виглянуло з-за щільних хмар, почало хилитися до маківок лісових дерев. Сергій відчув підсилення тривоги, бо був впевнений — часу обмаль. Він гнав позашляховик старою бруківкою так, що всередині аж почав тарабанити пластик салону від скаженої вібрації. Загальмував лише перед входом у готель. Вискочив з машини і побіг в середину.

Перше, що він побачив це божевільна картина, як Оксана бігає коридором з сачком та намагається спіймати кажана. При вході, на двох пуфах розсілися Пилипович з кішкою і лузали кабакове насіння, спостерігаючи за Оксаною.

Скільки Сергій не намагався догукатися до подруги, все марно. Пилипович також не реагував на його слова. Лише кішка один раз повернула голову в бік Сергія і подивившись жовтими очима немов крізь нього, відвернулася знову. Час спливав, і потрібно було прискорюватися. Облишивши марні спроби, Сергій вибіг знов до машині й помчав у протилежний бік містечка від того де жила Ядвіга Карлівна. З книги він вже знав, що там, біля Тихого озера є ще один вхід до підземелля, але в нижній ярус. Він був переконаний, що йому треба саме туди.