Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Але тих бандитів спіймали. Може тепер буде спокійніше?

— Мені віддаси, — рішуче заявив Маркус, — мені довелося сигналізацію активувати кидком каменя у вікно. Вікно, до речі, гарне, навіть тріщин не пішло. А каменем я ледь у голову не отримав, так відбило. А потім ще доводив охоронній фірмі, що у квартиру все ж таки пробралися.

— Може зробите ще один дублікат?

Діма з прищуром подивився на Маркуса.

— Зробимо, — спокійно заявив той. — Так надійніше буде. І якщо що, ти завжди мене пристрелити встигнеш.

— Хлопчики не сваріться, — сказала я тихо, вони голосно розсміялися. — Мені двері зламали, які в спальню ведуть.

— Поміняємо двері та вікно, — сказав Маркус.

Подивитися на мою схованку захотів і шеф поліції. Якраз у день встановлення нових дверей у спальню і нового вікна в ній же. Я прибрала в кімнаті, щоб не було бардаку. Шефу надали можливість подумати, для початку, де схованка. Він на диво теж згадав про комору і прискіпливо оглянув кімнату.

— Схованка в коморі. От тільки як ти туди потрапляєш?!

— Ви здивуєтеся, коли вона покаже. Мені більше цікаво хто допомагав це робити? — запитав Маркус.

— Двері я сама замовляла, як і шафу. Діма тільки випилював шматок стінки і прикручував фіксатори. У мене просто сил не вистачило все самій зробити.

Після такої підказки шеф пішов досліджувати шафу детальніше. Малюнок на стіні шафи викликав захват. І Денис одразу став промацувати стінку, де за нею розташовуються двері.

— Ламати тільки не потрібно, зараз вона просто стоїть у пазах. І фіксується тільки зі зворотного боку.

— Ось цей шматок прибирається, як?

Я дістала зі скриньки присоски і показала. Стінку довелося дістати, Денис і Маркус хотіли детальніше розглянути. Шеф навіть першим поліз у комору.

— А світло є?

— Ліхтар на полиці. Світла не проводили.

— Звичайна комора, але все так затишно і чисто. Вентиляція є?

— Так, виходить за шафу і з боку кімнати не видно.

Після шефа заліз Маркус. Обом чоловікам було не зручно низько нахилятися.

— На це і розраховано, — сказала я з посмішкою — Вилазь, вікно привезли і двері. І я вважатиму за краще, щоб ніхто сторонній не знав про комору і хід до неї.

— Згоден, — сказав Маркус.

Виліз і поставив стінку на місце. Двері та вікно поміняли швидко, за один день, єдине, що у квартирі довелося дуже добре прибирати. Маркус залишився допомагати. Діма на це тільки хитро посміхнувся. А наступного дня чоловік приніс мені очисний кошик для білизни та речей.

— Це замінить тобі пральну машинку. Кладеш речі і через деякий час все чисте і головне сухе. Час залежить від кількості речей. За цими кристалами будеш стежити. Один кристал одна година. Максимум шість годин.

— Скільки по грошах?

— Це мій подарунок і не сперечайся.

— Гаразд.

Не те щоб мені подарунки не робили, але в моєму житті вони були тільки за щось. За те, що врятувала інтернат, або за те, що моїм коштом було зроблено рекламу. Телефон я сама купувала, Діма мене просто вмовив на цю покупку і допоміг вибрати. А це перший подарунок просто так. Ще згадала про вікна і двері в спальню. Це теж можна вважати подарунком?

— У тебе таке задумливе обличчя зараз. Про що думаєш?

— Не знаю, як ставитися до подарунків. Цей кошик, вікна, двері в кімнаті. Не звикла до подарунків, які просто так. Їх у моєму житті не було. Тільки за щось і такі вагомі подарунки це була реклама за мій рахунок.

— Шефе, точно не піаритися. Швидше зменшує кількість злочинів. Шляхом їх запобігання. І береже цінні кадри. А я мені просто приємно зробити подарунок. Я ж теж не звик їх робити. Але побачивши скільки ти запланувала перепрати після вчорашнього, був просто в жаху. Ще й цією старенькою машинкою. Тільки спину гробити.

— Дякую.