Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А я закрила рот руками, а телефон затиснула ногами. Було дуже страшно. Мужик знову поліз у шафу, став рухати вішалки з одягом. Саме там, де я вирізала частину стінки.
— Я вже в курсі, що ти майстерно малюєш. Не сперечаюся в плані мальованих ілюзій ти експерт. Але я нікуди не поспішаю. У квартиру не пробратися. Навіть якщо мене заарештують, то тебе вони отримають тільки мертвою.
Я подумала, що добре, що я теж не дурна і просто дірку нехай навіть замасковану не залишила. Я вирізала так що, коли шматок стіни ставиш назад і фіксуєш, з іншого боку, схоже на такий самий спил як в інших частинах стінки. По суті, я зробила двері. Які зараз зачинені.
— Дивно, стіна в шафі ціла. Я був упевнений, що ти зробила десь схованку. Але дірки немає. Значить мають бути двері. Але я їх поки що не бачу. Чого так довго?!
— Він спав.
Через деякий час почула писк сигналізації. І лайку бандитів.
— Цей придурок кинув камінь у вікно.
— Цей мудак з органів! Вона повідомила, що ми тут. Ну ти здохнеш у будь-якому випадку і його я теж пристрелю. Кошак драний.
Я написала Маркусу, що вони готові вбити його. А ще через деякий час почула як втекли бандити, а потім була стрілянина. А потім шум боротьби.
— Нея! — крик Маркуса.
"Нехай їх спочатку відведуть, потім вилізу" — написала йому повідомлення.
— Добре, сиди поки що. Тут справді поки що небезпечно.
— Де господиня? — запитав чоловік з охорони.
Маркусу довелося ще доводити, що стався злам. Показав наше листування і те, що друг, який є моїм опікуном, пропав і скористалися його ключем. Хлопці з охорони прочитавши всю переписку подякували за попередження про зброю. І йшли під прикриттям щитів. Бандитів у квартирі було двоє. Одного, що був на вулиці, Маркус оглушив першим і зв'язав. Ще за п'ять хвилин приїхали хлопці з його відділку.
— Де Дмитро?! — гарчачи запитав Маркус, ледве стримався, щоб не штовхнути бандита.
— У колекторі, напевно, вже одні кістки залишилися.
Допит я чула, попросила Маркуса набрати мене, щоб я чула, що відбувається. А зі свого боку вимкнула мікрофон і звук зробила тихим.
— В якому?!
Йому назвали адресу. Відправила чоловікові повідомлення.
"Потрібно задобрити зубастих. У них там ящір був, піде на корм"
— Кровожерлива ти моя. Я б цих згодував зубатим.
— Де Нея? — запитав Ілля, він прийшов із хлопцями на допомогу.
— Скоро вийде. Сподіваюся, не в піжамі.
Я вже тихо вибиралася зі схованки. Благо все безшумно відкривається. Навіть одягнулася так, щоб можна одразу їхати за Дімою. Бандит, побачивши мене, почав смикатися і гарчати від злості.
— Знайду твою схованку.
— Не знайдеш, — проричав Маркус, — із в'язниці тобі тепер не вийти. Тебе там чекають із розпростертими обіймами. Вирушиш у слід за братом.
Маркус притягнув мене до себе і глибоко вдихнув мій запах. Ігнат тільки здивовано підняв брову.
— Пішли за Дімою. Якщо зубатики ті, що й раніше, то Діму могли й не зачепити. Вони їх годували досхочу. Його ж живим туди кинули?
— Так.
Бандитів забрали. А хлопці зі служби охорони перевірили сигналізацію і пішли.
— Тобі потрібно двері хороші в спальню поставити.
— І вікно про всяк випадок поміняти, на міцне. А то це можна легко побити.
— Де ти ховалася? — запитав Ілля, коли бандитів повели в машину.
— У схованці, — сказала з усмішкою.
— Про цю схованку хтось знає?
— Діма.
Хлопці зайшли в спальню, подивилися обстановку, потім на мене.
— Гарний малюнок на стіні, — сказав Ілля.
— Нея, а де комора? — запитав Маркус — Я ж пам'ятаю вона була. Або ти її знесла і на її місці велика шафа?
— А на що схоже?
— Що ти її знесла.
— Пообіцяйте, що нікому не скажете, навіть колегам. Побережіть мої нерви, добре?
— Так.
Показала, щоб ішли за мною. Відкрила шафу і сказала:
— За цим відділом двері в комору.
Ілля відразу почав промацувати і простукувати задню стінку.
— Ти, звісно, геній маскування. Не відчуваю, щоб щось прибиралося.
— Там є секрет, сама робила. Дивно, що ти не відчув. Зараз дверцята не зачинені. Просто стоять у пазах. Закриваються вони тільки зі зворотного боку, як і двері в коморі. Власне, у спальні теж закривалися зсередини.
Узяла з шафки з нижньою білизною дві присоски й дістала шматок задньої стіни з пазів, відставила вбік за шафою. Штовхнула двері комори
— Ти геній! — сказав тихо Ігнат.
— Точно, геній. Вони ж не знайшли цей хід?
— Ні. Але цей бандит, він ретельно промацував стіну шафи. І якщо була просто дірка, то знайшов. Тому я доробила і з того боку шматок стіни ще фіксується затискачами. І тільки якщо знати, що вибивати можна спробувати. А потім ще двері із замком.
— Ти мій маленький геній!
Сказав Маркус із захопленням і поцілував у скроню.
— А у вас нарешті все серйозно. А то ваші переглядання і взаємна симпатія ні для кого не секрет.
— Пора за Дімою їхати.
Коли відкрили колектор, висунувся знайомий нам зубатик.
— З'явилися, — прострекотав він, — забирайте свого дружка. Тільки допоможіть йому вилізти, його добре оглушили.
— У багажнику ящір, убитий, для вас за Діму.
Зубатик розтягнув рота в подобі посмішки і, прострекотавши з ріднею, побіг за подарунком. Маркус допоміг вибратися другу з колектора. У Діми була велика шишка на потилиці, і явно струс. Ми відразу відвезли його в лікарню. І з неї я зателефонувала Олені, заспокоїла що зі мною і з Дімою все гаразд. Його підлікували і відпустили додому. Дмитро був похмурий і почувався винним.
— Вибач, — сказав він у машині.
— З усяким могло трапитися.
— Я ключі, напевно, вдома буду залишати.
— Щоб забралися до тебе додому?
— Удома тепер теж сигналізація, як і в тебе. Навіть не знаю, як краще вчинити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.