Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

А я закрила рот руками, а телефон затиснула ногами. Було дуже страшно. Мужик знову поліз у шафу, став рухати вішалки з одягом. Саме там, де я вирізала частину стінки.

— Я вже в курсі, що ти майстерно малюєш. Не сперечаюся в плані мальованих ілюзій ти експерт. Але я нікуди не поспішаю. У квартиру не пробратися. Навіть якщо мене заарештують, то тебе вони отримають тільки мертвою.

Я подумала, що добре, що я теж не дурна і просто дірку нехай навіть замасковану не залишила. Я вирізала так що, коли шматок стіни ставиш назад і фіксуєш, з іншого боку, схоже на такий самий спил як в інших частинах стінки. По суті, я зробила двері. Які зараз зачинені.

— Дивно, стіна в шафі ціла. Я був упевнений, що ти зробила десь схованку. Але дірки немає. Значить мають бути двері. Але я їх поки що не бачу. Чого так довго?!

— Він спав.

Через деякий час почула писк сигналізації. І лайку бандитів.

— Цей придурок кинув камінь у вікно.

— Цей мудак з органів! Вона повідомила, що ми тут. Ну ти здохнеш у будь-якому випадку і його я теж пристрелю. Кошак драний.

Я написала Маркусу, що вони готові вбити його. А ще через деякий час почула як втекли бандити, а потім була стрілянина. А потім шум боротьби.

— Нея! — крик Маркуса.

"Нехай їх спочатку відведуть, потім вилізу" — написала йому повідомлення.

— Добре, сиди поки що. Тут справді поки що небезпечно.

— Де господиня? — запитав чоловік з охорони.

Маркусу довелося ще доводити, що стався злам. Показав наше листування і те, що друг, який є моїм опікуном, пропав і скористалися його ключем. Хлопці з охорони прочитавши всю переписку подякували за попередження про зброю. І йшли під прикриттям щитів. Бандитів у квартирі було двоє. Одного, що був на вулиці, Маркус оглушив першим і зв'язав. Ще за п'ять хвилин приїхали хлопці з його відділку.

— Де Дмитро?! — гарчачи запитав Маркус, ледве стримався, щоб не штовхнути бандита.

— У колекторі, напевно, вже одні кістки залишилися.

Допит я чула, попросила Маркуса набрати мене, щоб я чула, що відбувається. А зі свого боку вимкнула мікрофон і звук зробила тихим.

— В якому?!

Йому назвали адресу. Відправила чоловікові повідомлення.

"Потрібно задобрити зубастих. У них там ящір був, піде на корм"

— Кровожерлива ти моя. Я б цих згодував зубатим.

— Де Нея? — запитав Ілля, він прийшов із хлопцями на допомогу.

— Скоро вийде. Сподіваюся, не в піжамі.

Я вже тихо вибиралася зі схованки. Благо все безшумно відкривається. Навіть одягнулася так, щоб можна одразу їхати за Дімою. Бандит, побачивши мене, почав смикатися і гарчати від злості.

— Знайду твою схованку.

— Не знайдеш, — проричав Маркус, — із в'язниці тобі тепер не вийти. Тебе там чекають із розпростертими обіймами. Вирушиш у слід за братом.

Маркус притягнув мене до себе і глибоко вдихнув мій запах. Ігнат тільки здивовано підняв брову.

— Пішли за Дімою. Якщо зубатики ті, що й раніше, то Діму могли й не зачепити. Вони їх годували досхочу. Його ж живим туди кинули?

— Так.

Бандитів забрали. А хлопці зі служби охорони перевірили сигналізацію і пішли.

— Тобі потрібно двері хороші в спальню поставити.

— І вікно про всяк випадок поміняти, на міцне. А то це можна легко побити.

— Де ти ховалася? — запитав Ілля, коли бандитів повели в машину.

— У схованці, — сказала з усмішкою.

— Про цю схованку хтось знає?

— Діма.

Хлопці зайшли в спальню, подивилися обстановку, потім на мене.

— Гарний малюнок на стіні, — сказав Ілля.

— Нея, а де комора? — запитав Маркус — Я ж пам'ятаю вона була. Або ти її знесла і на її місці велика шафа?

— А на що схоже?

— Що ти її знесла.

— Пообіцяйте, що нікому не скажете, навіть колегам. Побережіть мої нерви, добре?

— Так.

Показала, щоб ішли за мною. Відкрила шафу і сказала:

— За цим відділом двері в комору.

Ілля відразу почав промацувати і простукувати задню стінку.

— Ти, звісно, геній маскування. Не відчуваю, щоб щось прибиралося.

— Там є секрет, сама робила. Дивно, що ти не відчув. Зараз дверцята не зачинені. Просто стоять у пазах. Закриваються вони тільки зі зворотного боку, як і двері в коморі. Власне, у спальні теж закривалися зсередини.

Узяла з шафки з нижньою білизною дві присоски й дістала шматок задньої стіни з пазів, відставила вбік за шафою. Штовхнула двері комори

— Ти геній! — сказав тихо Ігнат.

— Точно, геній. Вони ж не знайшли цей хід?

— Ні. Але цей бандит, він ретельно промацував стіну шафи. І якщо була просто дірка, то знайшов. Тому я доробила і з того боку шматок стіни ще фіксується затискачами. І тільки якщо знати, що вибивати можна спробувати. А потім ще двері із замком.

— Ти мій маленький геній!

Сказав Маркус із захопленням і поцілував у скроню.

— А у вас нарешті все серйозно. А то ваші переглядання і взаємна симпатія ні для кого не секрет.

— Пора за Дімою їхати.

Коли відкрили колектор, висунувся знайомий нам зубатик.

— З'явилися, — прострекотав він, — забирайте свого дружка. Тільки допоможіть йому вилізти, його добре оглушили.

— У багажнику ящір, убитий, для вас за Діму.

Зубатик розтягнув рота в подобі посмішки і, прострекотавши з ріднею, побіг за подарунком. Маркус допоміг вибратися другу з колектора. У Діми була велика шишка на потилиці, і явно струс. Ми відразу відвезли його в лікарню. І з неї я зателефонувала Олені, заспокоїла що зі мною і з Дімою все гаразд. Його підлікували і відпустили додому. Дмитро був похмурий і почувався винним.

— Вибач, — сказав він у машині.

— З усяким могло трапитися.

— Я ключі, напевно, вдома буду залишати.

— Щоб забралися до тебе додому?

— Удома тепер теж сигналізація, як і в тебе. Навіть не знаю, як краще вчинити.