Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

Кіра закричала на накрила себе ковдрою. Кожна клітинка її тіла тремтіла від страху. Вона розуміла, що дракону нічого не вартує зжерти її та навіть не помітити. Або просто дихнути вогнем, щоб спалити всю кімнату. Саме розуміння, що перед нею справжній дракон – відійшло на другий план. Він є, і це смертельна загроза.

​Почекавши декілька секунд, зрозуміла, що жива, так само тремтить від страху. Виглянувши, побачила що дракон підлетів та спробував схопити Батька лапою. Чоловік закричав, махаючи своїм чоловічим господарством, так і не знайшовши халат серед уламків стіни. Він, на здивування дівчини, не втік, а кинувся вперед.

​Несподівано, його ноги збільшились, перетворюючись на лапи. Руки, розкинуті в сторони, почали подовжуватись та витягуватись наче крила. Вся шкіра Батька почала зеленіти та грубіти, обростати лускою. Подивившись на м’яке місце творця, Кіра ойкнула, побачивши як росте хвіст. Це швидке та огидне перевтілення викликало лише нудоту, та дівчина втрималась, закривши рота.

​Батько, чи те, що з нього утворилось, стрибнуло в отвір, збільшуючись у розмірах. Ще мить, перед драконом, що вирвав стіну з’явився ще один дракон. Він відкрив пащу та заревів. Одразу вирвався стовп вогню, наче ще один вогнемет пустили в дію.

​Перед Кірою постало найдивніше видовище. Два велетенські дракони зійшлись в битві. Вони гарчали та поливали один одного вогнем. Махали крилами, намагаючись розірвати перетинки кігтям. Піднімали лапи, аби бити в корпус один одного, чи задіти інші частини тіла.

​Якби не було кінця світу та цивілізації, коли все навколо потонуло в хаосі, дівчина б одразу вирішила, що вона збожеволіла. Це і не дивно. Зранку вона плакала, відчуваючи заборонені емоції. Вдень вона раділа, відчуваючи пристрасть, солодкі вуста та втратила контроль. Ввечері, тремтіла від страху, відчуваючи приреченість. Якщо це сон, то він затягнувся.

​Один з драконів голосно застогнав, отримавши рану в живіт. Він нервово замахав крилами, набираючи висоту. Кіра не могла зрозуміти, хто з них хто. Але Батько наче перетворився в більш велетенську крилату ящірку, ніж той, що прилетів та нападав. Саме найбільший дракон намагався втекти.

​«Що буде зі мною? Що мені робити?» - промайнуло в голові. Дівчина опустила погляд на себе, зрозуміла, що повністю гола. Весь її одяг був розірваний, не придатний до використання. Відчула паніку. Вона не може навіть вискочити з будівлі, аби заховатись у себе вдома.

​Швидко зіскочила з ліжка, стягнула покривало та обмотала себе ним. Іншого вибору не було. Підскочила до дверей та почала їх смикати. Вони були зачинені та не реагували на зусилля втікачки.

​Несподівано, дракон загарчав, але не так суворо. Кіра одразу поглянула на створіння, напружившись. Він обережно підлетів до дірки в стіні та спробував схопитись крилами з кігтями за стіни. Поставив одну лапу на підлогу кімнати. Іншу простягнув до дівчини. Але вона так і стояла біля дверей, округливши очі.

​«Люба моя, - почула у себе в голові та підскочила, - не бійся, це я, Олексій»

​- Я дійсно збожеволіла, - сказала тихо та з подвоєною силою почала трясти ручку дверей.

​«Ні, не збожеволіла, - мовив в думках Льоша, - ти сама бачила, що моя шкіра зеленіла. Ти сама сказала, що відчувала неймовірну енергію. Ти відчувала, що я є дракон. Але не розуміла цього, - його голос ніжно полонив дівчину, викликаючи довіру».

​- Що мені робити? – заплакала Кіра, звертаючись до дракону, - ти врятуєш мене?

​«Звичайно врятую, - в голосі створіння почулась нотна сміху, - сідай на мою лапу, я понесу тебе звідси, - дівчина округлила очі, побачивши велетенські кігті, а уявила, що буде летіти голою над містом».

​Льоша певно теж вже вмів читати думки, тому що дракон відкрив пащу та почав сміятись. Цей сміх викликав більше паніку, ніж бажання приєднатись до гарного настрою створіння.

​Аж раптом, двері перед Кірою відчинились. Зрозумівши, що опори немає, вона завалилась вперед. Перевела погляд та побачила як її схопив Батько. «Це не можливо!» - закричала в думках дівчина. Вона щойно бачила як творець перетворився на дракона, як щойно отримав поранення та втік. Чому він зараз знову перед нею?

​- Дурне дівчисько та її ящірка, - закричав творець, схопив Кіру та потягнув до себе в кабінет.

​Він штовхнув двері ногою та потягнув шафу, аби перекрити прохід. З іншої сторони почулось як страшно заревів дракон. Задрижали вікна та Батько потягнув дівчину до виходу. Вискочили в коридор, потім на сходи. Побігли вниз. Дівчина намагалась зупинити чоловіка, але його сила була неймовірна. Його рука стискала руку все сильніше, від чого та почала синіти.

​- Навіщо я тобі? – закричала та заплакала, - відпусти мене, я піду геть з ТетаАвва.

​- Нікуди ти не підеш, - розлючено крикнув Батько – ні ти, ні він. Ми зараз будемо в безпеці, нічого він не зможе зробити.

​- Але як ви тільки но перетворились на дракона, - вона перечепилась, але творець притримав її, - він поранив вас.

​- То був не я, дурненька, - враз засміявся чоловік, - ти ще не зрозуміла цього?

​Лише зараз Кіра звернула увагу на одяг Батька. Він був вишуканий як першого разу. «Навіщо постійно змінювати вбрання?» - промайнуло в голові, на що творець почав сміятись голосніше.

​- Людина – це дивне ліниве створіння що не бачить далі свого носа, - пояснив, перестрибуючи декілька сходинок одразу, - ось ми і вирішили створити собі затишне гніздо. Натягли людей, організували свою скотарню.