Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

— Спускаємося? — Єва трохи нерішуче зупинилася перед сходами, дивлячись униз, у повну темряву.

— Ми тут не для того, щоб боятися, — Аліса відкинула сумніви. — Ідемо.

Єва відчинила двері, і вони обережно спустилися вниз. Ступені були слизькими від вологи, а повітря стало ще густішим і затхлим. Їх ліхтарик слабко освітлював стіни, вкриті пліснявою.

Коли вони досягли низу сходів, Аліса перша підійшла до дверей, які були злегка прочинені.

— Здається, тут щось є, — сказала вона, обережно штовхаючи двері.

Приміщення за ними було невеликим, але наповненим різними старими ящиками, шафами й меблями. Єва підійшла ближче, придивляючись до предметів. На одному з ящиків лежав пульт із кнопками.

— Тут нічого… — почала Аліса, але її слова перервало легке клацання. Єва натиснула на одну з кнопок.

— Що ти зробила? — в голосі Аліси прозвучала паніка.

— Не знаю, це було автоматично... — Єва подивилася на пульт, а потім навколо кімнати. Їх оточувала тиша, поки раптом щось не змінилося.

Стіна навпроти них почала повільно рухатися вбік, відкриваючи вузький прохід. Єва й Аліса перезирнулися, не вірячи своїм очам.

— Можливо, ми не запізнилися, — прошепотіла Єва.

— І тепер ми дізнаємося правду, — Аліса кивнула і зробила перший крок у темний прохід.

— Обережно, — прошепотіла Єва, коли Аліса вже ступила на першу сходинку вузького проходу. — Ми не знаємо, що нас чекає далі.

— Знаємо, — Аліса зупинилася, поглянувши через плече. — Там відповідь.

Їхні ліхтарики відбивалися від стін, кидаючи тіні, які грали в тьмяному світлі. Сходи вели вниз, у ще більшу темряву, але щось було там, унизу. Далекий звук — майже невиразний гул, ніби машина працювала в глибинах.

— Чуєш? — Єва зупинилася на півкроці, прислухаючись до звуку. — Це може бути щось небезпечне.

— Або це ключ до всього, — Аліса стиснула кулаки. — Ми не можемо зупинитися тепер.

Крок за кроком вони спускалися далі, а гул ставав гучнішим. Коли вони дійшли до останнього сходового майданчика, перед ними відкрилася нова кімната — темна, але всередині щось мерехтіло.

— Ти це бачиш? — Єва примружилася, намагаючись розгледіти.

— Це... монітори, — прошепотіла Аліса. Вона обережно підійшла ближче, і слабке світло від екранів освітиво її обличчя. — Це... це система.

— "Маяк"? — Єва не повірила власним очам, коли побачила на одному з екранів знайомий інтерфейс.

— Так... але... чому вона досі працює? — Аліса торкнулася екрану, на якому раптом з'явилося повідомлення.

"Вітаємо! Ти близько до істини"

— Що це означає? — прошепотіла Єва, глянувши на подругу.

Аліса відступила назад, її дихання стало важчим.

— Це пастка...

Аліса застигла, її очі були широко відкриті, ніби вона раптом усвідомила щось страшне.

— Пастка? — Єва озирнулася, намагаючись зрозуміти, що її подруга мала на увазі. — Що ти маєш на увазі?

— Ми повинні звідси йти, — прошепотіла Аліса, нервово поглянувши на екрани. — Вони чекали на нас. Вони знали, що ми прийдемо сюди.

— Хто вони? — Єва підійшла ближче, намагаючись заспокоїти подругу. — Алісо, поясни.

— Цей "Маяк" — це частина їхнього плану, — Аліса трусила головою, її руки почали тремтіти. — Я це вже бачила... Це так вони заманюють людей, тих, хто шукає правду. Ми тут не для того, щоб знайти відповіді. Ми тут, щоб стати наступними жертвами.

Єва відчула, як холод пробирається по її спині. Вона подивилася на екрани, які продовжували мерехтіти, показуючи різні кодові символи та повідомлення. Щось у цій кімнаті справді здавалося неправильним.

— Можливо, ти маєш рацію, — прошепотіла Єва, наблизившись до дверей. — Але ми не можемо піти, не розібравшись у цьому до кінця. Якщо ми зараз втечемо, вони можуть піти за нами, або, що ще гірше, це все повториться з іншими.

Аліса зупинилася, її обличчя було сповнене внутрішньої боротьби. Вона вдихнула глибоко, намагаючись заспокоїтися.

— Добре, — нарешті промовила вона, повільно кивнувши. — Але якщо ми побачимо щось підозріле, ми йдемо, зрозуміла?

— Зрозуміла, — підтвердила Єва.

Вони підійшли до столу, на якому стояв пульт із різними кнопками та важелями. Єва обережно торкнулася одного з них, на екранах з’явився новий текст.

"Не бійся правди. Ти вже поруч."

— Це ніби комусь подобається гратися з нами, — Єва криво усміхнулася.

— Це не гра, — похмуро промовила Аліса. — Це тест. Вони перевіряють нас.

— Але чому? — Єва зітхнула. — Чому саме ми?

Аліса не відповіла. Її погляд був прикутий до одного з моніторів, на якому раптово висвітився ряд цифр, що змінювалися з блискавичною швидкістю. Її очі звузилися.

— Я знаю цей код... — прошепотіла вона.

— Що ти маєш на увазі? — Єва поглянула на екран.

Аліса повільно повернулася до Єви, її обличчя було сповнене рішучості.

— Це координати, — відповіла вона. — І вони вказують на місце, де все почалося.

— Де все почалося? — здивовано повторила Єва. — Ти говориш про той підвал? Про капсули?

Аліса кивнула.

— Так, — її голос став упевненішим. — Вони хочуть, щоб ми повернулися туди.

— Ми не можемо просто так повернутися туди, — сказав Єва, її серце забилося швидше. — Це небезпечно.

— Нам потрібно дізнатися правду, — наполягла Аліса. — Це може бути єдиний шлях далі.

В цю мить двері, через які вони увійшли, з легким тріском відчинилися, і в кімнату зайшов Марк. Його обличчя було блідим, але очі горіли рішучістю.

— Я вас шукав! — вигукнув він, озирнувшись на комп'ютери та старі ящики. — Що ви тут робите?

— Марк! — Єва кинулася до нього. — Ти не повіриш, що ми знайшли!

— Я знаю, — сказав він, і його голос звучав так, ніби він уже розумів більше, ніж вони. — Я дізнався про "Маяк". Вони ведуть експерименти не лише тут. Усі їхні сліди ведуть до підвалу, про який ви говорите.