Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Аліса, перебиваючи, запитала: — Як ти дізнався? Чи було щось, що ти приховував від нас?

— Я ніколи нічого не приховував, — Марк заперечив, проте його голос видавав певну напругу. — Я просто розслідував те, що сталося з моїми батьками. Вони десь пов'язані з цим місцем, з "Маяком".

— Це жахливо, — Єва поклала руку на його плече. — Ти повинен був сказати нам раніше. Ми могли б бути в безпеці.

— Я не хотів, щоб ви турбувалися, — сказав Марк, його очі стали серйозними. — Але тепер, коли ми всі разом, у нас є шанс. Я знайшов спосіб дістатися до підвалу.

— Ти серйозно? — Аліса підскочила від радості. — Що ти дізнався?

— Вони використовують старі канали, щоб транспортувати матеріали між лабораторіями. Якщо ми пройдемо через них, ми можемо дістатися до місця, де все почалося, і з'ясувати правду про капсули та експерименти.

Єва і Аліса переглянулися, їхні серця заповнилися надією, але також і страхом.

— Але що, якщо нас зловлять? — запитала Єва, знову відчуваючи страх.

— Якщо ми будемо обережні, нічого не станеться, — сказав Марк. — Я можу показати вам, як уникнути пасток.

Аліса кивнула, її рішучість зросла.

— Тоді йдемо! Досить вже сидіти на місці, — з ентузіазмом промовила вона.

— Але спочатку, — Марк зупинився і поглянув на монітори, — давайте зберемо інформацію. Це може стати в нагоді.

Єва підійшла до одного з екранів і почала копіювати дані на флешку, поки Аліса і Марк переглядали інші екрани.

— Тут багато інформації, — зауважила Єва, швидко натискаючи на кнопки. — Ми можемо зрозуміти їхні плани.

— Готово! — радісно промовила вона, ховаючи флешку у кишеню.

— Тепер йдемо, — сказав Марк, провівши їх до виходу з кімнати. — Нам потрібно дістатися до підвалу і вивчити все, що можливо.

Вони вийшли з кімнати, і їхні серця билися в унісон, готові до невідомості, яка чекала на них попереду.

Вони йшли через темні коридори, слідуючи за вказівками Марка. Здавалося, що сама будівля дихає, а їхні кроки луною віддаються в порожнечі. Коли вони нарешті досягли металевих дверей, що вели до підвалу, в повітрі відчувалася напруга.

— Це тут, — тихо промовив Марк, обережно відчинивши двері. — Готові?

— Завжди готові, — кивнула Аліса, хоча її голос видавав певну невпевненість.

Вони спустилися сходами, а холодний вологий повітря обійняло їх, викликаючи мурашки на шкірі. Світилися їхні ліхтарики, відбиваючись від сирих стін, які, здавалося, поглинали світло. Вони пройшли кілька метрів, і незабаром опинилися в кімнаті, що нагадувала наукову лабораторію. Стіни були вкриті різними приладами, а на столах лежали документи та старі комп'ютери.

— Це місце... — почала Єва, але її слова раптом перервала гучна тріскачка.

— Що це? — Аліса злякалася, витираючи пот з чола.

Вони не встигли зрозуміти, що сталося, коли раптом все потемніло, а звук гучного удару оглушив їх. Єва й Аліса впали на підлогу, а Марк, спробувавши захистити їх, був збитий з ніг.

Коли їхні очі звикли до темряви, вони побачили, що кімната заповнена тінями. Хтось увійшов. Невідомі особи в чорних костюмах, з масками на обличчях, швидко підійшли до них. Перед тим як вони зрозуміли, що відбувається, один із них вдарив Марка в голову, і той знепритомнів.

Тим часом, на вулиці, занепокоєння батьків Єви, Аліси та Марка зростало. Сидячи в темряві, у своїх домівках, вони вже кілька годин не могли зв'язатися зі своїми дітьми. Телефони мовчали, і їхні серця заповнювали тривога і страх.

— Мені здається, щось сталося, — сказала мама Єви, її голос був наповнений відчаєм. Вона обняла себе, намагаючись знайти хоч якусь підтримку.

— Вони могли просто затриматися, — спробував заспокоїти її тато. — Можливо, у них була якась справа.

Але у його голосі звучала сумнівність. Він підняв телефон, намагаючись подзвонити, але знову почув лише гудки.

— Я піду їх пошукати, — промовив він, намагаючись зберегти спокій.

— Я теж, — підхопила мама. — Ми повинні знати, що з ними.

Пара вирушила до будинку Аліси, сподіваючись, що вона може знати щось більше. Коли вони дісталися до її домівки, там вже зібралися інші батьки. Всі виглядали втомленими і стривоженими.

— Де наші діти? — запитала мати Аліси, її голос звучав, ніби відчай заповнює всю кімнату.

— Я намагалася їм подзвонити, але їхні телефони вимкнені, — сказала мама Єви. — Щось не так.

В цей час один із батьків вирішив зателефонувати в поліцію. Невдовзі з'явилася група поліцейських, які спробували заспокоїти батьків, але і їхні обличчя говорили про серйозність ситуації.

— Ваші діти пропали безвісти, — пояснив один із офіцерів. — Ми почнемо розслідування, але спочатку нам потрібно зібрати всю можливу інформацію.

Батьки згадали, куди могли піти їхні діти, їхні спроби зв'язатися з ними, але всі ці сліди не давали жодних результатів. Поліція почала шукати їх, перевіряючи найближчі райони та запитуючи у свідків.

Повертаючись у підвал, Єва, Аліса і Марк прокинулися у темряві. Їх прив’язали до стільців, і навколо панувала тиша, яка була тільки мимовільно розбавлена звуками капель води.

— Що сталося? — спитала Єва, озирнувшись.

— Я не знаю, — відповів Марк, його голос був спокійний, але відчай пронизував кожне слово. — Нам потрібно вийти звідси.

— Але як? — Аліса почала панікувати, розуміючи, що їхній план виявився провальним.

У цей момент, у темряві, до них підійшов хтось. Це був чоловік у чорному, без маски, його обличчя було молодим, але з підозрілим виразом.

— Вітаю, — сказав він, і його голос звучав насмішкувато. — Ви потрапили у наші мережі. Ви цікаві, але тепер ви не можете втекти.

— Що ви з нами зробите? — спитала Єва, намагаючись зберегти спокій.

— Це ще не кінець, — усміхнувся чоловік, ніби зловтішаючись. — Ви станете частиною нашого експерименту. Це всього лише початок.