Тосікадзу Кавагуті - Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті

— Я йду додому, — сказала вона рішуче.

Казу легенько кивнула. Кеї витирала сльози. Когтаке подивилася на заплакану жінку. Кеї плакала довше за неї. Вона посміхнулася думці, що у Кеї, мабуть, зневоднення. Утомлено видихнула. Вона більше не почувалася розгубленою, знайшла в собі сили. Біля барної стійки видобула із сумки гаманця й простягнула Казу триста вісімдесят єн монетами.

— Дякую, — додала вона.

Казу відповіла їй незворушною посмішкою. Когтаке швиденько кивнула й рушила до виходу.

Вона йшла легким кроком. Поспішала до Фусагі, хотіла побачити його обличчя.

Когтаке переступила поріг і зникла з очей Казу й Кеї.

— Ох! — раптом вигукнула вона й повернулася до кафе.

Казу й Кеї здивовано витріщилися на неї.

— Іще дещо, — сказала Когтаке. — Від завтрашнього дня більше не називайте мене на дівоче прізвище, гаразд?

Її обличчя осяяла широка посмішка.

Колись Когтаке сама попросила їх називати її на дівоче прізвище, бо так почав звертатися до неї Фусагі й жінка не хотіла збивати його з пантелику. Але тепер вона цим не переймалася. Кеї й собі посміхнулася. Її сяйливі круглі очі розширилися.

— Звісно, як скажете, — радісно прощебетала вона.

— І всім іншим теж перекажіть, — додала Когтаке.

Не чекаючи відповіді, вона помахала рукою й пішла.

Дзень-дзелень.

— Гаразд… — промовила Казу, ніби сама до себе, і понесла до касового апарата гроші Когтаке.

Кеї прибрала чашку, з якої пила Когтаке, і пішла на кухню, аби принести свіжої кави жінці в білій сукні. Клац-клацання старих клавіш касового апарата луною прокотилося через усе кафе. Вентилятор під стелею так само нечутно обертався. Кеї повернулась і поставила нову чашку перед жінкою в білому.

— Ми раді знову бачити вас цього літа, — прошепотіла вона.

І далі мовчки читаючи свою книжку, жінка в білій сукні нічого не відповіла. Кеї торкнулася рукою свого живота й посміхнулася.

Літо тільки починалося.

IсторIя III

Сестри

На тому стільці тихенько сиділа дівчина.

На вигляд вона була віку старшокласниці, з великими гарними очима. Одягнена в бежевий гольф і коротку картату спідницю, чорні колготки й брунатні черевики. На спинці її стільця висіло пальто з каптуром. Дівчина була вбрана цілком по-дорослому, однак з її обличчя ще не стерлися дитячі риси. Коротке волосся сягало її підборіддя. Макіяжу не було, але довгі від природи вії підкреслювали її симпатичне обличчя. Хоча вона повернулася з майбутнього, та могла б цілком природньо вписатися й у теперішнє — якби не те осоружне правило, що всім мандрівникам у часі не можна вставати з того стільця. Утім, надворі стояв початок серпня, тож її одяг геть не відповідав сезону.

Проте залишалося загадкою, з ким вона хотіла зустрітися. Тієї миті в кафе був лише Негаре Токіта. Кремезний чоловік зі щілинами замість очей мав на собі форму кухаря й стояв за барною стійкою.

Негаре був власником кафе.

Та дівчина, схоже, повернулася зовсім не до нього. Хоча дивилася на Негаре, у її очах не було сентиментів. Якби збиралася побачитися з ним, то, звісно, якось на нього відреагувала б. Але здавалося, що вона зовсім не помічала його. Однак у кафе більше нікого не було. Та й Негаре не мав особливої роботи. Він просто стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на дівчину.

Негаре був кремезним чоловіком. Будь-якій іншій дівчині чи й жінці могло бути дещо боязко наодинці з ним, та ще й у такому маленькому кафе. Утім, незворушне обличчя відвідувачки свідчило про те, що її це анітрохи не бентежить.

Дівчина й Негаре не говорили. Вона просто сиділа й час від часу зиркала на один з настінних годинників, мовби звіряючись із ним.

Раптом Негаре наморщив носа й ширше розплющив праве око. А потім дзенькнув тостер на кухні. Грінки підсмажилися. Негаре пішов туди й узявся щось готувати. Дівчина не звернула найменшої уваги на торохтіння посуду й відсьорбнула своєї кави. Вона кивнула, ніби казала «так». Вочевидь, кава досі була теплою, бо вираз її обличчя натякав, що часу в неї вдосталь. З кухні повернувся Негаре. Він ніс прямокутну тацю з грінкою й маслом, салатом і фруктовим йогуртом. Масло було домашнім — коронна страва Негаре. Приготоване власноруч, воно було таким смачним, що жінка з бігуді, Яеко Гіраї, часом набирала собі трохи в пластиковий контейнер.

Негаре страшенно тішився, спостерігаючи за відвідувачами, які з величезною насолодою смакували його масло. Єдиний його недолік полягав у тому, що відвідувачам воно діставалося безплатно, хоча Негаре використовував для його приготування найдорожчі складники. Він не брав з них грошей за масло чи додачу — цього правила ніколи не порушував. І ці його принципи стали неабиякою проблемою.

Тримаючи в руках тацю, Негаре зупинився перед дівчиною. Його чималеньке тіло поряд з її тендітною фігурою скидалося на гігантську брилу. Він дивився на неї згори вниз.

— З ким ти хочеш зустрітися? — відразу запитав Негаре.

Дівчина підняла на нього очі — на ту гігантську брилу, яка стояла перед нею. Її погляд був байдужим. Негаре, уже звиклий до того, що його кремезна фігура викликала подив чи навіть страх у тих, хто бачив його вперше, почувався дещо ніяково, адже тепер цього не сталося.

— Що? — запитав він.

Проте сподіваної відповіді не почув.

— Та нічого… — відказала дівчина й знову відсьорбнула кави. Вона не виявляла бажання підтримувати розмову з ним.

Схиливши голову набік, Негаре граційно поставив тацю на столик перед нею й повернувся за барну стійку. Дівчина видавалася спантеличеною.

— Ем, перепрошую… — звернулася вона до Негаре.

— Так?

— Я цього не замовляла, — ніяково сказала дівчина, указуючи на грінку.

— За кошт закладу, — гордо відповів Негаре.

Дівчина подивилася на безплатну їжу, не вірячи власним очам. Негаре розчепив схрещені на грудях руки й обперся ними на барну стійку.

— Ти доклала зусиль, аби повернутися з майбутнього. Не можу ж я відправити таку дівчину, як ти, назад голодною, — сказав він, очікуючи щонайменше на «дякую».

Проте вона й далі витріщалася на нього й навіть не посміхнулася. Негаре відчув, що має сказати щось іще.

— Щось не так? — запитав він, ледь підвищивши голос.

— Ні… Дякую, я все з’їм.

— Гарна дівчинка…

— Чом би не з’їсти?

Вона хвацько намастила грінку маслом і відкусила чималий шматок. Їла жадібно. Негаре чекав на її реакцію. Певна річ, подумав він, вона із задоволенням доїдатиме його славнозвісне масло. Але очікуваної реакції не побачив. Дівчина незворушно наминала тост. Доївши його, взялася хрумкотіти салатом, а потому одним махом випила йогурт.

Завершивши трапезу, вона лише вдячно склала на столі руки й навіть слова не сказала про смак їжі. Негаре засмутився.

Дзень-дзелень.

То була Казу. Вона передала чималу в’язку ключів