Тосікадзу Кавагуті - Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті

— Я по… — почала вона й змовкла на півслові, помітивши на тому стільці дівчину.

— Привіт, — відповів Негаре, ховаючи ключі в кишеню.

Він не сказав: «Привіт, із поверненням», як робив зазвичай.

Казу схопила його за зап’ястя й стишеним голосом запитала:

— Хто це?

— Я намагався з’ясувати, — відказав Негаре.

Зазвичай Казу не звертала особливої уваги на тих, хто сидів на тому місці. Коли хтось там з’являвся, вона добре знала, що людина повернулася з майбутнього, щоб з кимось зустрітися. І воліла не втручатися.

Та ще ніколи на тому стільці не сиділа така юна й симпатична дівчина. Казу не втрималася й витріщилася на неї.

Її витріщання не залишилися без уваги.

— Привіт! — сказала дівчина й люб’язно посміхнулася.

Ліва брова Негаре сіпнулася від роздратування, адже йому вона не посміхалася.

— Ти прийшла зустрітися з кимось?

— Ага… мабуть, — погодилася дівчина.

Слухаючи їх, Негаре стиснув губи. Кілька хвилин тому він питав її про те саме, але дівчина нічого не відповіла. Йому це не сподобалося.

— Але тієї людини тут нема, еге ж? — кинув він сердито й відвернувся.

«То з ким же вона хоче зустрітися?» — дивувалася Казу, постукуючи вказівним пальцем по підборіддю.

— Що? Точно не з ним?.. — Казу вказала пальцем на Негаре. У кафе, окрім самої Казу, був лише він.

Негаре тицьнув у себе пальцем.

— Зі мною? — здивувався він.

Знову схрестивши на грудях руки, він пробурмотів: «Гм, ем-м», ніби пригадував, за яких обставин з’явилася та дівчина.

Вона матеріалізувалася на тому стільці близько 10 хвилин тому. Кеї мала відвідати гінеколога, і Казу повезла її. Зазвичай на огляди до лікаря її возив Негаре, але не цього разу.

Він уважав гінекологічну клініку жіночим храмом, куди чоловікам зась. Тому й залишився сам у кафе.

«Невже вона вибрала час, коли працював тільки я?»

Від цієї думки серце Негаре стріпонулося.

«Може, вона весь цей час так поводилася, бо соромилась?..»

Шкрябаючи підборіддя, Негаре кивнув, ніби врешті все зрозумів. Він вибіг з-за барної стійки й сів на стільця навпроти дівчини.

Вона дивилася на нього спантеличено.

Ураз Негаре змінився.

«Якщо вона була такою байдужною до мене через свою сором’язливість, я спробую бути люб’язнішим», — подумав він і широко посміхнувся. Відтак, спираючись на лікті, по-дружньому підсунувся ближче.

— То ти повернулася в минуле зустрітися зі мною? — запитав він у дівчини.

— Аж ніяк.

— Зі мною… ти хотіла побачитися зі мною?

— Ні.

— Зі мною?

— Та ні!

Дівчина наполягала на своєму. Казу чула їхню розмову й дійшла очевидного висновку.

— Це точно не ти.

Негаре знову засмутився.

— Гаразд… Отже, не зі мною, — понуро пробурмотів він і повернувся за барну стійку.

Дівчині це, схоже, здалося кумедним, і вона хихикнула.

Дзень-дзелень.

Коли озвався дзвоник, вона зиркнула на середнього годинника. Серед трьох настінних хронометрів саме він показував точний час. Два інших або поспішали, або відставали. Вочевидь, вона про це знала. Очима дівчина прикипіла до входу.

За хвилю до кафе увійшла Кеї.

— Дякую, Казу, люба, — сказала вона.

Жінка була одягнена в сукню кольору морської хвилі й босоніжки з ремінцями. Вона обмахувалася солом’яним капелюхом. Поїхала разом з Казу, але, судячи з целофанового пакета в її руці, дорогою до кафе зазирнула до місцевої крамниці. Кеї від природи була життєрадісною. Зачаровувала всіх доброзичливістю й ніколи не соромилася, не боялась і найгрізніших відвідувачів і завжди була відкритою та люб’язною навіть з іноземцями, які не говорили японською.

Угледівши дівчину на тому стільці, Кеї сказала: «Привіт, ласкаво просимо», і щиро посміхнулася. Її посмішка сяяла яскравіше, ніж зазвичай, та й голос звучав дещо вище.

Дівчина випросталася на стільці й легенько кивнула, не відводячи очей від Кеї.

— То що там сказав лікар? — запитав Негаре.

Оскільки Кеї й Казу щойно повернулися від гінеколога, його цікавило лише одне. Кеї погладила свій ще плаский живіт, зробила пальцями знак, що все гаразд, і посміхнулася.

— Ох… чудово, — відказав Негаре.

Він ще більше звузив очі й двічі легенько кивнув. Коли Негаре траплявся привід порадіти, він не вмів відкрито демонструвати своє щастя. Кеї це знала, тому цілком удовольнилася такою реакцією.

Пильним поглядом дівчина на тому стільці зачудовано спостерігала за їхньою розмовою. Кеї, схоже, геть цього не помітила й спокійнісінько рушила до затильної кімнати.

Мовби щось відчувши, дівчина гукнула несподівано гучним голосом:

— Перепрошую…

Спинившись на півдорозі, Кеї машинально відповіла: «Так?», обернулася й подивилася на неї своїми круглими сяйливими очима.

Дівчина ніяково відвела погляд і почала нервово перебирати пальцями.

— Що таке? — запитала Кеї.

Незнайомка підняла голову з таким виразом, ніби справді чогось потребувала. Її щира усмішка була дуже милою. Незворушність, з якою вона поставилася до Негаре, миттю щезла.

— Ем… річ у тім…

— Так? Щось сталося?

— Я хотіла б сфотографуватися з вами.

Кеї кліпнула, приголомшена її словами.

— Зі мною? — перепитала вона.

— Так, — сказала дівчина рішуче.

Негаре не втримався, щоб не запитати:

— З нею? — Він указав на Кеї.

— Так, — весело підтвердила дівчина.

— Ти хочеш сказати, що повернулася зустрітися з нею?

— Так, — відповіла вона на запитання Казу.

Очі Кеї засяяли ще яскравіше, бо вона ні на мить не засумнівалася в щирості цієї незнайомки. Від природи не була підозріливою чи недовірливою до незнайомців. Тому, не питаючи дівчину, хто вона й чому хоче з нею сфотографуватися, Кеї відразу погодилася.

— Ох! Справді? Можна мені поправити макіяж?

Вона миттю витягла із сумки косметичку й узялася до справи.

— Ем, на це немає часу, — наполегливо заперечила дівчина.

— Ох… ну звісно.

Кеї, певна річ, добре знала правила. Її щоки залилися рум’янцем, коли вона закрила косметичку.

Зазвичай той, хто хоче сфотографуватися разом із кимось, підходить до людини, з якою робитиме світлину. Але дівчині перешкоджало в цьому правило, яке забороняло підводитися з того стільця. Кеї віддала целофанового пакета й солом’яного капелюха Казу та стала біля незнайомки.

— Де твоя фотокамера? — запитала вона.

Дівчина посунула до неї пристрій, що лежав на столі.

— Що? Це і є фотокамера? — здивувалась Казу, адже той апарат був завбільшки з візитівку. Тоненький і прозорий, він скидався на пластикову картку. — Така тоненька!

Кеї зачудувалася фотокамерою. Вона роздивилася її з усіх боків.

— Ем, нам варто поквапитися… Часу майже не залишилося… — спокійно сказала дівчина.

— Гаразд, я сфотографую.

— Добре.

Казу навела на них об’єктив фотокамери. Нічого складного в її використанні не було — вона просто натиснула кнопку, що з’явилася на екрані.

Клац.

— Що це було? Ти вже сфотографувала?

Доки Кеї поправляла волосся й розчісувала пальцями чупринку, Казу вже зробила фотографію й повернула фотокамеру дівчині.

— Ти вже сфотографувала? Коли ти встигла?

Незнайомка й Казу зберігали спокій. Лише Кеї спантеличено сипала запитаннями.

— Красно дякую, — сказала дівчина й одним махом допила свою