denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Тихо, а то нас помітять і голови скрутять! – прошепотів Діма, відпустивши Женю.

– Дякую, вдруге ти мене вже врятував! – тихо сказала Женя.

– Ну цього разу я не тебе рятував, а себе, ти б видала мене з тельбухами, як тільки тебе зловили б.

– Ось як ти про мене думаєш!? Гаразд, це твоє право, – з образою сказала Женя і відійшла від Дмитра.

– Та годі тобі ображатися, це просто мої інстинкти, я в цьому житті нічого доброго не бачив, тому й чекаю від усіх лише зла та якоїсь підстави, – чомусь, виправдовувався хлопець.

– Пробач я не знала, що в тебе така складна доля, я, якщо чесно, теж нічого доброго не бачила, після певних подій я замкнулася в собі і перестала взаємодіяти з людьми, тож я тебе розумію, – сказала Женя, намагаючись підтримати Дмитра. – Дивись, а що це вони виносять? – Женя вказала на людей, які несли якийсь короб, було темно і неможливо щось розгледіти.

– Не знаю, як дивно це виглядає, – сказав Дмитро і в цей момент один з тих, що виносили, подивився в їхній бік. – Нас побачили, ходімо звідси! – Діма взяв Женю за руку, і вони тихими кроками потопали до кущів біля входу до корпусу. Тим часом Микита та Марк сиділи в засідці та чекали, коли почне хоч щось відбуватися. Вони почули кроки ззаду і злякалися, але вирішили сидіти тихо, кроки наближалися.

– Зараз нас побачать та вб'ють! – пробурмотів Микита.

– Сидимо тихо, може, не помітять! – сказав Марк і взяв із землі палицю.

Кроки все наближалися і хлопці вирішили пробратись углиб кущів. Марк почав пробиратися, зовсім близько з ними пролунав тріск гілок, Микита запанікував і побіг у бік кроків, і врізався в когось, йому закрили рота рукою, щоб він не кричав, серце шалено стукало, а з очей покотилися сльози, він намагався відбиватися.

– Та не борсайся ти, це я - Влад! – сказав хлопець і поступово почав відпускати Микиту, а поруч стояла Аня і тихо сміялася. До них підійшов Марк, побачивши цю картину, він теж почав сміятися.

– А ви що тут робите? – запитав Влад у хлопців.

– Ми тут спостерігаємо за дечим! – заспокоївшись, відповів Микита.

– А ви яким вітром тут з'явились? – грубо спитав Марк.

– Ми шукаємо дещо! – сказав Влад, відійшовши від Микити. Раптом двері медпункту відчинилися і звідти щось виносили двоє, а за ними була старша вожата.

– Що це? – запитала Аня.

– Тихо, помітять нас і там же опинимося! – сказав Марк і вказав на ящик, який несли люди до машини.

– Усе як домовлялися? – сказала вожата.

– Так, цього разу все пройшло добре, – підтвердив тип, що виліз із машини і передав вожатій сумку.

– З вами приємно мати справу! – сказала вожата і збиралася йти, коли ящик завантажили і тип заліз назад в машину.

– Поки візьмемо паузу, на кілька днів, бо щось починають підозрювати, – сказав він, зачинив двері, і машина поїхала.

– І що це означає? – запитала Аня.

– Треба йти до того старого, ось що це означає! – сказав їй Марк.

– Що за старий? – запитав Микита.

– Ми з Нікою, коли ходили до селища, бачили там дивного старого, він нам сказав, що тут почнуть пропадати діти.

– То може він у цьому й замішаний? – сказала Аня.

– Ага, а чому він нам про це сказав? – сказав Марк і пішов у корпус. Інші пішли за ним.

Наступного дня Аня, Женя, Дмитро, Влад, Марк та Микита сиділи за одним столом та обговорювали план дій.

– Ні, це фігня, нас зловлять, – сказав Микита.

– Та що ти панікуєш? Нас не зловлять, якщо ми все сплануємо! – відповіла йому Женя.

– Я запам'ятав дорогу до селища, але нам треба все робити швидко, – сказав Марк.

– А як, і головне, де нам шукати цього старого? - запитала Аня.

– Знайдемо, головне піти непоміченими з пляжу! – задумливо сказав Марк.

– Так, сьогодні на пляжі дискотека та конкурси будуть, ось ми під шумок і підемо, – сказав Дмитро.

– От і добре! - відповів Марк і пішов.

Ніки з-поміж них не було. Вона взагалі не прийшла до їдальні. Марк хотів її знайти та поговорити. Але її не було ніде. На пляжі вже грала музика та веселилися діти. Вся команда майже у повному складі чекала на Марка.

– Ну де цей ідіот? – злісно запитав Дмитро.

– Може, він нас кинув? – припустив Влад.

– Я тоді сам його кину, у прямому значенні цього слова! – пробурмотів Діма. Марк тим часом зміг знайти Ніку, вона сиділа у корпусі на першому поверсі.

– Ти підеш з нами? – сказав Марк.

– Це ще чому?

– Тут твориться щось погане.

– Ну, а я яким боком до цього поганого?

– Ти взагалі не розумієш, тут відбувається повна чортівня, вже двоє зникло, всі бачать дивних істот, контейнери, які виносять із медпункту.